Читать «Перлини української класики (збірник)» онлайн - страница 14

Хома дрожа посматривает на гостей.

Гнат (быстро подбегает к Назару). Кого ти просиш? Кому кланяєшся? Перед ким падаєш? Я на тебе пiсля сього й дивиться не хочу: прощай!.. Кланяється дияволу! Вiн тебе кип’ячою смолою напоїть! (Хочет идти.)

Назар (удерживает его). Постiй, дай ще слово скажу.

Галя (обнимая ноги отца). Ви покiйнiй матерi, як вона умирала, бiля домовини обiщали мене видать за Назара. Що ж ви робите? Чим я вас прогнiвила? За що мене хочете убить? Хiба ж я не дочка ваша? (Заливается слезами.)

Назар. Камiнь! Залiзо! Ти огню хочеш! Буде огонь, буде! Для тебе все пекло визову… ти жди мене. (Гале.) Бiдна, бiдна! В тебе нема батька, в тебе кат єсть, а не батько! Бiдненька, серденько моє, пташечко моя безприютна! (Целует ее.) А я ще бiднiший тебе: у мене й ката нема, нiкому i зарiзати! Прощай, моє серце, прощай! Не забаримось побачиться.

Галя безмолвная падает на руки Назара. Он целует; Хома силится вирвать ее. Назар отталкивает его и снова целует Галю.

Назар (к сватам). Розкажiть полковнику, що бачили i що чули. Скажiть, що його молода при ваших очах цiлувалась зо мною.

Галя обнимает его й целует.

Бачите, бачите! Прощай же, моє серце, моя голубочко! (Целует ее.) Я знаю, що менi робить. Я знайду правду. Прощай! Вернусь, сподiвайся.

Галя падает без чувств. Назар, закрыв лицо руками, удаляется. Гнат и козаки за ним. Хома и сваты подбегают к Гале.

Акт второй

Внутренность простой хати, опрятно убранной. На столе горят свечи. Хозяйка прибирает около печки.

Хозяйка. Господи, господи! Як подумаєш, коли ще ми дiвували, зачуєш де-небудь вечорницi, так аж тини трiщать; а тепер… От скоро i третi пiвнi заспiвають, а вечорницi ще й не зачинались. Нехай воно хоч i свято, звiсно – колядують, а все-таки час би. Нi, що не кажи, а свiт перемiнився. Хоть би i запорожцi… Ну, якi вони запорожцi? Тьфу на їх хисть, та й годi! Чи такi були попереду? Як налетять, було, з своєї Сiчi, так що твої орли-соколи! Було, як схопить тебе котрий, так до землi не допустить, так i носить… Ой-ой-ой! Куди то все дiвалось?… (Покачавши грустно головой, поет.)

Зоря з мiсяцем над долиноюПострiчалася;Дожидалася до бiлої зорi,Не дiждалася;Я додому прийшла, гiрко плакала,Не молилася, –Нерозумная, неутiшная,Положилася.Ой не спала ж я, все верзлась менiНiчка темная,I вишневий сад, очi карiї,Брови чорнiї.На зорi-зорi я прочнуласяI сказала так:За Дунай-рiку чорнобривий твiйНа гнiдiм конiПолетiв орлом!.. Я все плакала,Все смiялася.I додому козаки, з-за Дунай-рiки,Заверталися.Не вернувся мiй… Молодi лiтаЗа що трачу я?Зоря з мiсяцем пострiчалася –I заплачу я.