Галя в ужасе роняет поднос и флягу.
Хома (в бешенстве). Хто смiє знущаться над моєю дочкою?
Назар. Я! Хiба не бачиш? Я, Назар Стодоля! Той самий, за кого ти вчора обiщав видать дочку свою, той самий, якого ти знав ще з тiєї пори, як вiн тебе вирвав iз-пiд ножа гайдамаки! Згадай iще, що я той самий, хто й самому гетьману не дасть себе на посмiх! Пiзнав?
Хома. Пiзнав. (Равнодушно.) Що дальш?
Галя. Хiба ж не ти прислав?
Хома. Мовчи! Геть собi!
Назар (останавливает Галю). Стривай, стiй тут! I тебе обманюють?
Хома. Не обманюю, а так як батько велю. Вона просватана за чигиринського полковника.
Назар (с презрением). Полковника! Учора була моя, сьогоднi полковникова, а завтра чия буде? Чуєш, Галю?
Галя (падая на руки Назара). Чую! О, чом менi не позакладало!
Сват. Осмiлюсь доложить…
Назар. Мовчи, поганець, шипотиннику!
Хома. Вiддай менi дочку мою. (Робко подходит к Назару.)
Назар. Геть, Юда!
Хома (в ужасе). Прохор, Максим, Iван, Стехо! Гей, хто там є? Возмiть його, харцизяку, – вiн уб’є мене!
Назар. Нехай Бог тебе поб’є, дiтопродавець! (К Гале.) Галю! серце моє! Промов менi хоть одне слово: ти не знала – за кого? Скажи: не знала?
Галя (приходит в себя). Не знала, їй-Богу, не знала!
Назар (к Хоме). Чи чуєш ти?
Хома. Не чую; я оглух!
Назар (к гостям). Люди добрi, коли ви не оглухли, так послухайте. Вiн мене називав своїм сином, а я його своїм батьком, i вiн се чув тодi, а сьогоднi оглух. Де ж його правда? Чи чесний же вiн чоловiк? Правдивий, га?
Гости молчат.
Гнат (подходит к Назару). Вiн не чоловiк. Кинь його: таке ледащо не стоїть путнього слова! (Берет его за руку.)
Назар. Стривай! Нi, вiн чоловiк, вiн називав мене сином (К Хоме.) Правда?
Хома. Не тобi вчити, як менi кого називати. Я її батько, а не твiй: так у моїй волi оддать її за кого схочу.
Назар. А як же вона не захоче, тодi що?
Хома. Я заставлю.
Назар. Чи можна ж кого заставить утопиться або повiситься? Хiба ти Бог, що маєш силу чудеса творить? Хiба ти диявол, коли ти не маєш жалю до рiдної своєї дитини? Ти бачиш, у неї є серце, i їй замiсть його кладеш каменюку. Слухай: i ти ж колись був молодим, i ти ж мав коли-небудь радiсть i горе. Скажи, що чуло, що казало твоє серце, коли тобою кепкували?
Хома. Го-во-ри!
Назар (в исступлении). Так ти глузуєш надо мною! Хiба я не стопчу тебе, як жабу? Брехун? (Быстро подходит к нему и хватает его за горло.)
Галя (схватив руку Назара). Що ти робиш? Убий мене, на, рiж.
Назар молча опускает руки.
Хома (подбегает к сватам). Ви бачили? Хотiв мене задушити!
Сваты молчат.
Гнат (к Назару). Ми не так розплатимося iншим часом. Ходiм з сього базару.
Назар. Не пiду! Мене вiдсiль ноги не винесуть.
Гнат. Ну, так торгуйсь. Може, дешевше уступлять.
Галя. Боже мiй, Боже мiй! Вони знущаються надо мною!
Хома. Не знущаються, а торгуються.
Гнат. Годi, брате, ходiм: ми опiзнились.
Назар. Стривай, не опiзнились. (Подходит к Хоме). Прости мене, я згарячу забувся. Ти добрий чоловiк. Прости або зарiж мене, тiльки не кажи, що вона не моя, не кажи! Дивись: я гетьману нiколи не кланявсь. (Падает на колени.) Для спасенiя своєї душi, коли у тебе у серцi є Бог, для угоди всiх святих, коли ти вiруєш у кого, для спасенiя твоєї дитини, коли вона тобi мила, зглянься на мене! Нехай старости з своїм хлiбом ідуть додому. Христом-Богом молю, не занапасти її, бiдної! Кращої її нема; за що ти хочеш її убити? На голову мою! Возьми її, розбий обухом – не треба менi її: тiльки дай дочцi своїй ще пожити на свiтi, не заїдай її вiку, вона не винувата!
