Читать «Пів"яблука» онлайн - страница 14

Але пролетiло завтра, промайнуло пiслязавтра, минув тиждень. Закiнчилася вiдпустка, розпочався новий робочий рiк, а вона так нiчого й не записала. Натомiсть дуже швидко забула деталi, героїв, i навiть фабулу — пам’ятала лише, що подiї в її iсторiї розгорталися динамiчно й моторошно, аж мурашки бiгли по шкiрi.

Вона i далi працювала у газетi, але вже була впевнена, що незабаром у її життi вiдбудуться змiни. Уява малювала журнал — глянцевий, про неординарних людей для неординарного читача. Назва його точно передавала б змiст — “Цiкаво жити”. Не маючи жодних варiантiв щодо фiнансової бази майбутнього видання, протягом кiлькох мiсяцiв пiсля роботи i у вихiднi Галя завзято займалася пiдготовкою ґрунту для майбутнього видання. Завела два грубi блокноти. В одному записувала цiни на оренду примiщень, друкарськi послуги в рiзних друкарнях, тези розмов з фахiвцями: друкарями, комп’ютерниками, дизайнерами, розповсюджувачами, їхнi поради…

Другий блокнот розпухав вiд iдей щодо змiсту журналу — усе мало бути новим, неординарним, не таким, як у журналах, подiбних мiж собою як брати та сестри. Галя прокидалася вночi вiд думок, вибиралася з-пiд ковдри, записувала на кухнi у блокнот зрозумiлi тiльки їй ключовi слова, що означали майбутнi рубрики, теми, напрями. Зранку знаходила цi записки самiй собi:

“Цитатник.

Аукцiон речей.

Втрачена можливiсть.

Україна — це я.”

I згадувала нiчнi iдеї.

Чоловiк мовчки спостерiгав за її бурхливою дiяльнiстю.

Якось вона сказала Вiкторовi: якщо зробити такий журнал, як я придумала, це буде класний бiзнес i прибуткова справа.

Вiн запитав, чи вона знає про те, скiльки вiтчизняних журналiв змушенi були закритися саме з протилежної причини. I чи вона свiдома того, що усi теперiшнi успiшнi медiа-проекти — це чужi вiдгалуження, а стовбури з корiнням — у Росiї, Швецiї, Нiмеччинi… Вона вiдповiла, що такого, як вона придумала, не робить нiхто. I що на неї, окрiм власної фантазiї i потужного досвiду, працюватиме фактор людських стосункiв. З багатьма вiдомими людьми вона свого часу робила такi визначальнi, пам’ятнi iнтерв’ю, що навiть через роки, називаючи себе у телефоннiй розмовi, чула у вiдповiдь: “Звичайно, пам’ятаю! Дуже приємно вас чути!”. Час пустити у справу цей капiтал, накопичений роками.

— Ти поганий менеджер свого часу, — не поступався Вiктор. — Тягнеш i свою, i чужу роботу. З такими звичками твоє мiсце серед заступникiв.