Читать «П"ять життів доктора Гундлаха» онлайн - страница 51

Хілларі, як порядна людина, відкрив свій портфель. Побачивши на столі зброю, він ніби мимохідь зауважив:

— Парабелум дещо, правда, застарілого зразка, проте надійний. Сподіваюсь, він націлений не на мене.

— Не потішайте, — сказав Гундлах. — У кого чисте сумління, тому нема чого лякатись.

— Ми не дуже лякливі, — втрутився Пінеро. Він уклав касету, й магнітофон запрацював. Очевидно, там був лише уривок плівки, бо їхня розмова почалася з середини:

«— А прикордонний контроль… Гансе?

— Чи є тут у вас бодай вертольоти?

— Є два, тільки немає дозволу літати ними. Починаючи з літа, на кожен виліт треба брати спеціальний дозвіл, обгрунтувавши його причину.

— Залишається ще морський шлях. Можна найняти човен і втекти до Гондурасу! Там здати всю суму в канадський банк і з акредитивом у кишені полетіти собі в Монреаль.

— Я певен, що існують десятки можливостей і шляхів для безперешкодного виїзду за кордон».

Потім знову почувся голос Гундлаха:

«— Ви повинні дивитись на це простіше, Петере. Можливо, надійнішим було б спочатку закопати грошики…»

Тепер Гертель говорив про паспорти, які тут можна купити на чорному ринку, аби тільки гроші. А маєш паспорт — користуйся хоч послугами аеропорту: наймай повітряне таксі, а дорогою змінюй маршрут… Гундлах не вірив своїм вухам. Що довше крутилась касета, то більше він утрачав надію на те, що загальний зміст, слова й інтонація засвідчать: розмова ведеться заради розваги. Якість плівки була бездоганна, здавалось, її не піддавали жодним маніпуляціям, і все-таки: ніде не лишилося й натяку на те, що вся ця балачка велася в жартівливо-фантастичному тоні!

Ніде не трапилося слова «злодій» чи «злочинець». Або ж вони в запалі не вживали того слова, або ж техніки ВВВ його спритно повирізували й тепер усе звучало так, ніби Гундлах і Гертель справді заради маскування вдавали, що йдеться про якогось злодія, а потім, мовчки домовившись, обговорювали все як свої власні плани!

О боже, становище й справді виявилося кепським. І, коли говорити щиро, то була не тільки гра, в кожному разі з його боку. Гундлах тепер точно пригадав, як у нього з'явилося тоді ледь помітне відчуття спокуси, коли вони заговорили про мільйони. То була саме та крапля серйозного, яка буває в кожному жарті. Так, він тепер усвідомлював, що грав думками не лише для того, аби не заснути чи спантеличити Гертеля, а скоріше аби самому сп'яніти від такої фантазії. Три мільйони марок, десь у нетрях душі була й закралась така спокуса, але він швидко спекався її. А тепер магнітофон відтворив кожне сказане слово, й наслідок виявився вбивчим. Уперше за ці дві години, відколи вкрали гроші, його пройняв страх. Гундлах навіть відчував, що починає впадати в розпач. Плівку, звичайно, могли трохи підстригти, але в основі своїй розмова була справжня й підтверджувала лиху думку Гундлаха, яка, по суті, теж існувала, хоч і підсвідомо. Як же він тепер виплутається з цієї халепи?