Читать «П"ять життів доктора Гундлаха» онлайн - страница 31

Він пройшов у колоні ще зо сто кроків, і тоді в нього виникло неприємне почуття ніяковості. «Як нерозумно бігти разом із цією юрбою, — подумав він. — Я роблю не те, чого від мене сподіваються». Йому здалось, ніби він потрапив у самісінький центр циклону, в точку відносного затишшя, й ось-ось ударить спустошливий шквал, що принесе за собою хаос. Повернутись назад не було змоги, ззаду напирала юрба, а дрейфувати в натовпі йому було неприємно. Гундлах співчував злидням цих людей, проте нічим допомогти їм не міг. Та й яке він мав до них відношення? Раніше прагнув таких вражень, хвилюючого відчуття ліктя, «купання в масі», це додавало впевненості, лікувало від дріб'язковості й самоти. А сьогодні він уже не міг більше всього цього витримувати, людська маса гнітила його… А втім, розмова з тією жінкою нічого не дала б, швидше зашкодила б. Показники його основних біокривих спадали тепер униз, дійшло навіть до смішного: він біжить вслід за жінкою, у відповідності з синусоїдальною кривою, яка піднімається круто вгору.

Гундлах зупинився, але, відчуваючи, що зараз на нього ззаду наштовхуватимуться люди, вирішив протиснутися до тротуару. Намагаючись випорснути з суцільного потоку демонстрантів і сплетіння багатьох рук, він прямував у бік спорудженого в стилі ренесансу Національного палацу, перед парадним входом якого, ніби на чатах під блакитно-білим прапором, стояли кам'яні статуї Колумба й Ісабели Іспанської. В цю мить на балконі щось заблискало і усіх боків пролунали постріли, навіть з риштувань собору градом посипалися кулі. В натовпі почулись розпачливі крики, люди кинулись урозтіч. Гундлах побіг за юрбою переляканих людей. Спіткнувшись об якогось чоловіка, що лежав на бруківці, він упав, потім схопився й чимдуж побіг далі від ляскання пострілів, від куль, які тьохкали над головами, ніби хтось розриває шовкову тканину, або, рикошетивши від каміння, дзижчали джмелями. Задихаючись, Гундлах насилу добіг до дверей церкви й разом з охопленими панікою людьми, весь мокрий від поту, пірнув у тьмяну прохолоду храму і, як йому здавалося, в надійний захисток.

9

Гундлах уже був свідком державного перевороту в Сомалі і вбивства на Фернандо-По, відтоді давно не потрапляв у небезпечні для життя ситуації, хіба що під час дійсної служби в бундесвері. Він бачив спалені ферми в Зімбабве, коли ця країна ще звалась Родезією, бачив згарища Бейрута. Але тут, у Сальвадорі, все було по-іншому, як сказав директор Вінтер, — заворушення в столиці. Там, за кованими дверима й розбитими вікнами церкви спалахнув справжній бій, що тривав кілька годин. Юнаки-охоронці тримали тепер у руках зброю, яка раніше була в сумках. Один хлопець стріляв по даху протилежного будинку з автомата, ствол якого закінчувався розтрубом, і за кожним влучанням бурхливо радів.

За спиною в Гундлаха в півтемряві склепіння з'юрмилось понад тисячу людей, серед них жінки і діти, були й поранені. Щоразу, коли починалася стрілянина і в церкві тхнуло пороховим димом, обложені присідали, ховалися за колонами, у вівтарі, за чашою із свяченою водою або сиділи, зіщулившись, на лавах, інші, вклякнувши, молились, благаючи в бога ласки. Перед світом насильства разом з іншими впав навколішки й він, Гундлах, а коли страх трохи минув, сталося щось дивне: Гундлах мав таке відчуття, ніби в ньому тріснула шкаралупа, в якій досі перебувала його душа. Він помітив це з того, що несподівано для себе почав дослухатися до мимовільних сусідів, хоча й погано розумів іспанську. Він навіть сам заходив у розмову з людьми, до яких раніше ставився байдужно. Досі він вважав їх не вартими уваги, непотрібними йому, бо не міг розраховувати на їхню допомогу. Зараз також ніхто з них не міг йому допомогти, адже вони сиділи в пастці: довкола панував кривавий психоз, їх звела докупи неволя, й, мабуть, саме це тягло його до них. Горе зближує… Поговоривши з кількома чоловіками, Гундлах збагнув, у якому становищі опинився й де перебуває. Церква звалась Ель Росаріо, тобто Трояндовий вінок, вона була дуже стара й висока, бо споруджувалась без урахування сейсмозахисних вимог. Гундлах ковзнув поглядом по колонах до склепіння головного нефу, пофарбованого в біле. На стінах видніли великі тріщини, взяті скобами й зацементовані. Гундлах дивився на розкішно оздоблену кафедру, позолочений вівтар і криласи. Зараз там на ковдрах лежали поранені, їх доглядали одягнені в біле черниці. Хтось показав Гундлахові ризницю, тепер вона правила за перев'язочний пункт, потім його провели до саркофага отця Дельгадо — одного з перших борців за визволення країни. Гундлах прочитав, що 1811 року Дельгадо вдарив у дзвони, закликаючи народ на боротьбу проти іспанського колоніального гніту; на той останній бій, який щоразу виявлявся передостаннім. Біля самого входу лежала бетонна надмогильна плита, під якою минулої осені було поховано 20 жертв вуличних боїв.