Читать «П"ять життів доктора Гундлаха» онлайн - страница 26

А якщо ні?.. Пославши все до біса, Гундлах засунув телеграму в кишеню; він не збирався показувати її Зайтцові. Таке треба приховати, він тепер має покладатись лише на себе. Щоб відігнати неприємні думки, зателефонував Францісці. В Німеччині було вже чверть на одинадцяту, вона мала скоро вийти з дому. Їх з'єднали напрочуд швидко, але коли Гундлах розмовляв з Франціскою, дзвінкий голос якої дуже чітко долинав до нього чи трансатлантичним кабелем, чи через супутник зв'язку, він помітив, що до телефону й досі підключені підслуховуючі апарати детективів. Можливо, Ворд, Вебстер і Віллоубі зараз і не підслуховували його, але їхні прилади все записували.

— Так, все йде, як і повинно бути, — сказав він, вражений несподіваним здогадом. — Цю справу ми владнаємо, Франціско, не турбуйся.

— Ти просто заспокоюєш мене? Щойно радіо передавало зовсім інше про події в тій країні… Сутички в столиці… Хіба ти не помічаєш там нічого?

— Та ні, тут абсолютно спокійно. Якби й справді таке діялось, то чи зміг би я зараз взагалі з тобою говорити?

— Будь обережним — обіцяєш мені? Я дуже боюся, Гансе.

Йому перехопило дух. Він так виразно її чув, а сама вона була так далеко, і, як і завжди, якась трохи чужа. Найбільш близькими вони почували себе лише тоді, коли між ними пролягало кілька тисяч кілометрів. Йому вчулось, ніби вона схлипнула; мабуть, він їй все ж таки потрібен, як і вона йому. З її попередницею він ніколи не був упевнений, що не почує в трубку сторонніх звуків; одного разу з його ж квартири йому відповіли чоловічим голосом. Якщо Франціска й справді наставляла йому роги, то робила це досить розумно, дбаючи про його спокій; підходила до телефону завжди сама.

— Я ще подзвоню тобі… — сказав він, кладучи трубку. Жінок Гундлах розрізняв за їхніми додатковими якостями. У Франціски він любив м'яку теплу шкіру, запах, її п'янкі обійми, решта була для нього другорядним. Вона ніколи не розуміла його проблем, та й її переживання залишались для нього неприступними. «Можливо, колись усе це зміниться», — подумав він сумно, але уявити собі такої зміни він не зміг.

Після п'ятої години надворі все ожило. Ще огорненим досвітніми сутінками бульваром де лос Ероес уже носились автомашини. Гундлах вважав передсвітанкові години найнебезпечнішими. Оскільки Гертель ще спав, Гундлах спробував сам відімкнути од телефону додаткову лінію; проте його знання в цій галузі були досить обмежені, він побоювався, щоб апарат не відключився зовсім, адже зараз цього аж ніяк не можна було допустити.

Незабаром телефон справді озвався.

— Сума приготовлена? — запитав жіночий голос. Можливо, це була та сама, з готелю, хоча Гундлах не був цього певний. — Тримайте всю її разом.

— Коли й куди вам її доставити?

— Сьогодні передачі не відбудеться. Чекайте мого дзвінка завтра о цій же порі в готелі «Каміно Реаль». — І на лінії знову запанувала мертва тиша.