Читать «П"ять життів доктора Гундлаха» онлайн - страница 187

Щось миготіло над селом, яке згідно позначок на картах Пінеро було місцем курорту з пляжем. Напевне, там зайнялась хата. Мулат вилаявся, тиснучись під самий берег скелястого острівця, відділеного невеличкою протокою від південно-східного мису головного острова Меангуери. Шкіпер сказав, що той острівець зовсім безлюдний і зветься Меангуеріта або ще Перігалло, тобто острів-складка. Слово «перігалло» в перекладі означає складка на підборідді. Отже, за тією складкою можна було б сховатися… Але було вже пізно. Пілот їх побачив! Літак розвернувся і шугонув просто на них, задзвенів од напруження, мов сталевий ніж, і пішов у піке.

Це був кінець. Позаду завирувало море. Гундлах упав долілиць між ящиками з вибухівкою та боєприпасами, ніби вони могли його захистити. Раптом у голові потьмарилось, Гундлах відчув удар у стегно, але зопалу не звернув на те уваги. Гуркіт урвався, й літак так само швидко зник. Гундлах зважився підвести голову. Літак більше не повертався, мабуть, розстріляв усі патрони, а катер і досі плив, хоча з булькотом набирав воду. Гундлаха морозило. Він відчув запах паленого дерева і від цього йому стало зовсім погано. Просто дивно було, вони витримали атаку, навіть не вірилося, що катер не розлетівся в друзки. Тільки ліва нога в Гундлаха отерпла й не слухалась його. Зціпивши зуби, він підвівся і спробував стати на ноги, але його, мов блискавкою, пронизав нестерпний біль.

Потім Гундлах неясно пригадував якісь поштовхи, шурхіт під ногами, чиїсь кроки… Довкола росла висока трава, він лежав горілиць між кущами на твердому вулканічному грунті. Хосе Фернандес робив йому пов'язку. Гундлах від болю очуняв. Мулат розрізав йому холошу, туго забинтував ногу й силкувався накласти шину. Гундлах усе збагнув. Куля влучила в кістку. Але це теж було не смертельно. Восени було гірше поранення. Гундлаху трохи полегшало, коли Фернандес повідомив, що катер опинився на сухому, бо зараз відплив, у судні лише кілька пробоїн, їх, очевидно, можна буде залатати ще до початку припливу. Одне слово, вони уникли найгіршого, мабуть, завдяки темряві. Кулеметні черги головним чином пройшли поза бортом… Але чому так холодно? Гундлаха ніби аж морозом проймало. Мабуть, це від втрати крові.

Зійшов місяць, при березі грала хвиля, довкола дзвеніли цикади. Гундлах одмахнувся від москітів і відчув, що Фернандес чимось його обмощує.

Спершись на лікті, Гундлах побачив обидва маяки Амапали — миль за шість на північ. Маяки, гойдаючись у морі на понтонах, ритмічно спалахували. Нестерпно боліло стегно, іноді Гундлах цокотів зубами, але голова була ясна; незважаючи на страшенну слабість, він тримався. Гундлах знав, що лежить на північному мисі острівця, назви якого ніяк не міг пригадати. Може, Меадеро?.. Острів був безлюдний і пустельний. Отже, на ньому не могло бути й партизанів, які йому допомогли б. А головний острів усього за кабельтов звідси, докинув знову Фернандес, і Гундлах спробував пригадати, скільки це. Здається, десята частка милі, тобто 185 метрів.