Читать «П"ять життів доктора Гундлаха» онлайн - страница 154

Спогади ставали нестерпними. Гундлах знову ввімкнув світло й розгорнув газети, які йому дав Пінеро; читав не лише заради розваги. То була преса Нікарагуа, він мусив познайомитися з умовами в країні. Як колишній журналіст, він умів це робити. В Манагуа, здається, виходить три газети. Треба вчитатись, щоб уже завтра бути готовим до дії. Проте Гундлах ніяк не міг сконцентрувати увагу, тому й почерпнув з тих газет хіба що загальну картину про становище в країні. Його здатність ловити все на ходу останнім часом послабилась.

«Барикада» була єдина вечірня газета, рупор сандіністського фронту національного визволення. Статті відзначались неабияким оптимізмом та гумором. Ліворуч від заголовку партизан, сховавшись за барикаду з каміння, приготувався вистрелити. Внизу першої сторінки було постійне гасло: «Народ, армія, єдність — гарантія перемоги!» Газета не мала відділу так званої чорної хроніки, — найулюбленішої сторінки, заповненої повідомленнями про крадіжки, шахрайство і любовні пригоди — ніби злочинство з початком нового суспільного ладу в країні раптово зникло.

Газета «Нуево діаріо», яка називала себе народною, проте мала більш національний, ніж сандіністський ухил, виступала з критикою уряду, злочинності не замовчувала. «Пренса» — поважний орган старої й нової опозиції — виступала за плюралізм, скромність, примирення класів, ставлячи християнську любов вище від «сандіністської зненависті». Багато матеріалів присвячувалося Сальвадору, великому наступові Фронту національного визволення. І раптом Гундлах помітив, що останні номери газет йому вже знайомі: вісім чи десять годин тому він сам купив їх в аеропорту Мерседес, коли Гладіс і він були ще вільними і були разом.

Нарешті він погасив світло, в голові все переплуталося, якась круговерть фантазії впереміш із дійсністю. Ось у його уяві пропливає якась незвичайна подія: величезний транспортний літак типу «глоуббмастер» приземляється на аеродромі Ілопанго, його нижній люк опускається перед вилискуючим фарбами приміщенням аеропорту, звідти незграбно виповзають на бетон танки і самохідні гармати. На перепускному пункті стоїть Пінеро, він неймовірно виростає прямо на очах і кричить: «Хунта нам також остогидла, але такою вже є ця країна, їй також треба давати під зад, як і вам, Гундлах, негіднику ви. Дивіться ж, ніде не міняйте маршрут, бо на цей раз теж не зможете сісти!» Луна його голосу хаотично і оглушливо вдаряється об скляні двері й відлітає назад. «Ми зупинимо цей червоний наступ, давайте, дійте і ви з нами заодно! Вас не так уже й важко перевербувати, я спостерігав за вашими нашорошеними вухами, коли пообіцяв вам оті п'ять тисяч… Ще й як можна вас підкупити! Адже ми даємо вам аж п'ять тисяч — інші не дали б вам і мідного гривня. Завдяки нашій надзвичайній доброті ви маєте шанс бути на боці переможців».