Читать «Оцеола, вождь семінолів» онлайн - страница 4

В огорожі є ще й інші будівлі. Це споруди, сяк-так збиті з необтесаних колод, з дощатими дахами. Тут розташовані стайні, зерносховище і кухня. Кухня сполучається з великим будинком відкритою галереєю, дах якої покритий дранкою і спирається на стовпи із запашного кедра.

За огорожею простираються широкі поля, облямовані темним поясом кипарисових лісів, що заступають обрій. На цих полях і росте індиго. Втім, тут є й інші культури: кукурудза, солодка картопля, рис і цукрова тростина. Але вони призначені не для продажу, а для власного вжитку.

Індиго висівають довгими прямими й широкими рядами. Рослини розвиваються неодночасно: деякі тільки-но розпустилися, і їх листочки схожі на молоді трилисники; інші вже цвітуть і виросли заввишки більше двох футів та скидаються на папороть. Вони мають світло-зелене пірчасте листя, характерне для всіх бобових, – індиго належить до цієї родини. Іноді розпускаються квіти, схожі на метеликів, але рідко коли можна побачити, як вони розквітають повністю. На них чекає інша доля: пурпурові квіти безжалісно зрізують.

Всередині огорожі і на полях індиго метушаться сотні людей. Майже всі вони африканці, раби. Переважно всі негри, хоча з-поміж них не всі чорношкірі. Тут є і мулати, і самбо, і квартерони. Навіть ті, у чиїх жилах тече чиста африканська кров, мають шкіру не чорного, а бронзового кольору. Деякі з них незугарні: товстогубі, низьколобі, з пласкими носами й недоладними статурами. Інші – стрункі й навіть привабливі. Є там і майже білі жінки – квартеронки. Серед них трапляються миловидні, а часом і неймовірні красуні.

Чоловіки носять легкі полотняні штани, яскраві сорочки і капелюхи з пальмового листя. Та не всі можуть похизуватися таким одягом. Деякі чоловіки оголені до пояса й виблискують чорною шкірою на сонці, наче ебенове дерево. Жінки одягнені краще – в смугасті ситцеві сукні, іноді дуже красиві, на головах у них – мадраські хустки з яскравої картатої тканини. Зачіска в усіх подібна на тюрбан, що додає жінкам особливої приваби.

На плантації індиго працюють і чоловіки, і жінки. Одні зрізують рослини і в’яжуть їх у снопи; інші тягнуть ці снопи з лану під навіс, там їх кидають у верхнє корито – бучильний чан; треті відводять воду і вичавлюють. Ще є працівники, які лопатами згрібають осад у спускні канали, а кілька людей трудяться над просушуванням і формуванням фарби. Усі виконують певну роботу і, слід зауважити, досить весело. Люди сміються, теревенять, співають, перекидаються жартами, і веселі голоси повсякчас дзвенять у вас у вухах. Проте всі вони раби – раби мого батька. Він добре з ними поводиться. Тут рідко здіймається батіг, і, можливо, тому в робочих веселий настрій і бадьорий вигляд.

Ось які приємні картини закарбувалися в моїй пам’яті. Тут минуло моє дитинство, тут почалося моє свідоме життя.

Розділ III

Двоє Джеків

На кожній плантації є свій «поганий хлопець», іноді їх навіть кілька, але серед них завжди знайдеться потвора. Таким виплодком у нас був Жовтий Джек.