Читать «Ось відкрита долоня (збірник)» онлайн - страница 5

Віра затрималася, роздивляючись її через скло, а тоді зайшла до крамнички й торкнулася етикетки, шукаючи розмір. Їй раптом спало на думку, що потрібного розміру може й не бути. Ні, усе гаразд, тридцять восьмий на етикетці, нема чого хвилюватися. Віктор не встоїть.

– Доброго дня, вам допомогти? – голос продавчині за спиною.

Віра знітилася.

– Дякую, я тільки дивлюся.

Вона прийде сюди післязавтра з грошима й купить її без примірки. Бо ж і так зрозуміло, на кого та сукня чекає. Манікюр перед корпоративом зробить сама, і волосся вкладатиме власноруч, вона вміє. Стрижка має бути ледь-ледь недбалою, волосся трошки неслухняним, у жодному разі – без ефекту «щойно з перукарні». На перукарні можна заощадити.

Від цього святкування в новому колективі Віра так багато чекала, бо знала, була впевнена на всі сто: це доленосний вечір в її житті. Віктор не перший день виявляв знаки уваги, допомагав зі звітами, нахвалював її канапки, а часом вона ловила на собі його теплий задумливий погляд. На корпоративі він побачить її в новому світлі. Ніжний колір морської води їй допоможе. Така сукня – для особливого випадку, у ній хоч на корпоратив, хоч у театр, хоч до бабусі на ювілей, рідні вже домовилися, що святкуватимуть його в ресторані. Мрії завели Віру далеченько, вона вже бачила, як йде на майбутнє сімейне свято не сама.

У переддень авансу не втрималася від спокуси перевірити, як там її сукня. Усе гаразд, чекає.

«Завтра», – подумки сказала їй Віра в крамничці, почекай до завтра…

– Чим я можу допомогти? – пролунало поруч.

Інша дівчина, не та, що минулого разу, завчено усміхалася до неї.

– Дякую, я тільки дивлюся, – сказала Віра й пішла до виходу. Нічого більше в цій крамничці її не цікавило.

У яскраво освітленому еркері супермаркету, за одним із столиків кав’ярні, сиділи двоє. Віра зупинилася, побачивши Віктора – він тримав за руку Ольгу з бухгалтерії. Попри них йшли люди, поспішали з пакетами до виходу, але ці двоє не помічали нікого.

Серце Віри впало, забилося пташкою. Цього не могло бути. Вона не повірила б, якби хтось розповів. Віктор з Ольгою не спілкувалися на роботі, не помічали одне одного. Вони не пили разом кави, не обмінювалися жартами. Віра ніколи не бачила, щоб вони розмовляли, а тепер, зупинившись біля стенду з недоречними сонцезахисними окулярами, боковим зором вона спостерігала за тим, як він, нахилившися, зазирає дівчині у вічі й та відповідає йому таким поглядом, що жодні припущення, жодні сумніви зайві. Тут без варіантів, тут навіть закоханій білявці все зрозуміло. Чорт забирай!

Того ж вечора в темному під’їзді, де знову хтось розбив чи викрутив лампочку, Віра спробувала підсвітити собі під ноги мобілкою. Вона шукала її в сумці, порпалася, не знаходячи, руки були як чужі. Ключі, блокнот, рукавички, де ж та мобілка?.. Телефон випав їй з рук на цементну підлогу, розкладна «жабка» дзвінко квакнула під ногами в пітьмі. Віра кинулася шукати її на сходах, намацала уламок з кнопками, тоді розбитий екран – і заплакала.

Гроші, подумки вже витрачені на сукню, довелося віддати за нову мобілку. За іронією долі вона коштувала як сукня, лише на двадцять гривень більше.