Читать «Ось відкрита долоня (збірник)» онлайн - страница 4

– Слушна була порада – помічати людей навколо, – підколола я тітку Любу.

Вона іронії не помітила.

– Це була швидше пропозиція. Ти ж знаєш, я порад не даю.

– А хто мені колись сказав: не бігай за білками, – нагадала я тітці.

– Коли я таке казала?

– Давно. У парку.

– Не пам’ятаю, – відказала вона.

Не пам’ятає вона! А я завдяки їй майже навчилася не метушитися даремно, уже майже не беруся розв’язувати ребуси, що не надаються до розв’язання, – розкриваю долоню до світу: ось вона я. Із довірою й добром. Уже майже погодилася, що беручка заповзятість у багатьох випадках лише шкодить і не варто випереджати природний хід подій. Вони мають визріти, скластися в логічний ланцюжок «причина-наслідок». Часом вистачає слабенького, схожого на азбуку Морзе сигналу долі – хай навіть схожого на постукування горішків для білочок. Або уважного погляду на людину, що випадково опинилася поруч. Особливо якщо вона спершу видалася кумедною.

Дякую, я тільки дивлюсь

…Ага, ще кран, чи як його там, змішувач. Забула про змішувач на кухню. І ще робота сантехніка. Отже, додаємо ще триста п’ятдесят, і ще сто гривень за заміну крана. Ну-от, тепер зрозуміло, куди поділися гроші. Поки не згадаєш усі витрати, не запишеш їх стовпчиком, ніяк не второпаєш, куди поділася зарплатня.

Віра зім’яла папір, поцілила в смітниковий кошик під столом. І що тепер? – Тепер в усій невідворотності постає питання, у чому зустрічати Новий рік і звідки взяти гроші на сукню своєї мрії. Корпоратив, перший у житті корпоратив, чекав на Віру. Можна буде випадково опинитися з Віктором за одним столом, запросити його згодом на білий танець, поговорити про щось інше, а не лише про роботу. Але для повного реваншу потрібна сукня. Неодмінно сукня! І не будь-яка, а саме та, у вітрині, вона зупинила її, немов удар блискавкою. На Вірі вона виглядатиме бездоганно.

До авансу залишалося два дні, уже хлопці збивали по десятці-двадцятці у багатеньких буратіно з відділу. Віра до числа багатеньких не входила, але по можливості допомагала. Сама ж грошей ні в кого не позичала – не мала такої звички, лише змушено переходила на режим жорсткої економії до кращих часів. «Треба вміти жити на ті гроші, які заробляєш», – повчала її бабуся. Віра так і робила, але заради цієї сукні готова була зневажити бабусине життєве правило.

Ледве дочекалася кінця робочого дня, їй конче необхідно було перевірити, коли зачиняється та крамничка на першому поверсі супермаркету – о дев’ятнадцятій чи пізніше. Сукня була на місці, на манекені, за склом, із цінником-сніжинкою на рівні очей перехожого. Кілька днів тому ця цифра видалася Вірі безглуздою, а сьогодні вона розуміла, що справжня мрія завжди безцінна. Вона може нічого не коштувати, а може мати захмарну ціну. До певної суми грошей вона нерідко не має жодного стосунку. Однак у цьому конкретному випадку проблема полягала саме в грошах, яких у Віри наразі не було. Але будуть. Тому сукня подобалася їй щодалі більше. Вона була досконалою – і колір (ніжний колір прозорої морської води), і довжина, фасон, фактура. Усе!