Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 142
Джон Гришэм
— Так-так, будь ласка. Мені треба було б це записати.
— Не треба. Тобі правда не потрібні ці поради. Ти чудово пишеш, Мерсер, тобі просто потрібен хороший сюжет.
— Дякую, Брюсе. Мені потрібна підтримка.
— Я це кажу цілком серйозно й зовсім не прагну полестити тобі лише через те, що у нас тут із тобою сьогодні невеличка оргія.
— То ось як це називається? А я думала, просто «інтрижка».
Вони розсміялися й зробили по ковтку вина. Дощ уже перестав, і почав згущуватися туман.
— А ти сам колись пробував писати? — запитала Мерсер.
Брюс знизав плечима й відвів погляд.
— Я намагався, навіть кілька разів, але щоразу зрештою кидав. Це не моє. Саме тому я поважаю письменників — принаймні хороших. Я радо усіх їх приймаю й залюбки рекламую всі їхні книжки, але на ринку багато сміття. І мене засмучують люди на зразок Енді Адама, які мають талант, але так по-дурному його марнують через свої шкідливі звички.
— А від нього є якісь новини?
— Поки ні. Його замкнули в клініці, і він не має зв’язку із зовнішнім світом. Мабуть, зателефонує десь за тиждень. Це його третя чи четверта спроба позбутися залежності, але не думаю, що в нього вийде. У глибині душі Енді насправді не хоче кидати.
— Це сумно.
— Ти виглядаєш сонною.
— Мабуть, то через вино.
— Давай подрімаємо.
Насилу перелізши в гамак, вони припали одне до одного в тісних обіймах і затихли, заколисані його мірним хитанням.
— Є якісь плани на сьогоднішній вечір?— поцікавилася Мерсер.
— Я планував продовжити розпочате.
— Це зрозуміло, але я починаю втомлюватися від цього місця.
— Само собою, що у програму входить вечеря за межами будинку.
— Але ти ж одружений чоловік, Брюсе, а я просто твоя подружка на вихідні. Що, як хтось нас побачить?
— Мені байдуже, Мерсер,— і Ноель теж. То чого це має турбувати тебе?
— Не знаю. Усе ж якось дивно в суботу ввечері вечеряти в пристойному місці з одруженим чоловіком.
— А хто казав, що місце буде пристойним? То справжня діра, перекусна з морепродуктами біля річки. Проте їжа там дуже смачна, і запевняю тебе, що ніхто з тамтешніх відвідувачів книжок не купує.
Мерсер поцілувала його й поклала голову йому на груди.
XII
Неділя почалася майже так само, як і субота, за винятком похмілля. Брюс знову подав їй сніданок у ліжко — цього разу млинці й ковбасу,— а потім вони дві години гортали
— Послухай, після обіду в мене в магазині буде справжнє стовпотворіння, а робітників не вистачає. Я мушу трохи попрацювати.
— От і добре! Адже я тепер, знаючи твої правила для письменників, мушу випробувати їх на практиці.
— Завжди радий допомогти,— промовив він із посмішкою і поцілував її в щоку.
Вони віднесли таці на кухню й завантажили все у посудомийну машину. Брюс зник у господарській спальні на другому поверсі, а Мерсер повернулася на вежу, де хутко одяглася й пішла, не ставши вдруге прощатись із Брюсом.
Якщо за вихідні їй щось і вдалося, то вона не могла відзначити якихось конкретних результатів. Розваги в «письменницькій спальні», безумовно, були дуже приємні, і Мерсер тепер знала Брюса набагато краще, ніж доти, але її метою був не секс і не написання роману, їй заплатили купу грошей, щоб вона зібрала докази і, можливо, допомогла розкрити злочин. У цьому плані пишатися було майже нічим.
