Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 128

Мерсер відповіла: «Гаразд. Щось трапилося?». «Щось весь час трапляється,— відповів він.— Маю для вас невеличкий подарунок». «Я зараз усе одно нудьгую,— зізналася вона.— Буду десь за годину».

Коли вона ввійшла в магазин, там було порожньо. Продавчиня за передньою стійкою кивнула їй, проте здавалася надто сонною для розмов. Мерсер піднялася нагору, замовила лате й узяла газету. За кілька хвилин вона почула кроки на сходах і зрозуміла, що йде Брюс. Сьогодні він був у костюмі в жовту смужку й маленькій синьо-зеленій краватці-метелику і, як завжди, мав бездоганний вигляд. Брюс узяв собі каву, і вони вийшли на балкон, що нависав над тротуаром уздовж Третьої вулиці. Більше нікого там не було. Влаштувавшись у затінку за столиком під стельовим вентилятором, вони зробили по ковтку, і Брюс простягнув їй свій подарунок. Це явно була книга, загорнута у фірмовий синьо-білий папір магазину. Мерсер зірвала папір і поглянула: то був «Клуб веселощів і удачі» Емі Тан.

— Це підписане перше видання,— пояснив він.— Ви казали, що це одна з ваших улюблених сучасних письменниць, тому я відшукав для вас цей примірник.

Мерсер мов заціпило. Вона гадки не мала, скільки могла коштувати ця книга, й не збиралася про це питати, проте, вочевидь, це було цінне перше видання.

— Я навіть не знаю, що сказати, Брюсе.

— «Дякую» завжди працює.

— Цього явно недостатньо. Я правда не можу прийняти такий подарунок.

— Уже запізно. Я купив його й подарував вам. Хай це буде подарунком з нагоди вашого приїзду на острів.

— Дуже вам дякую.

— Радий вам догодити. Тираж; першого видання становив тридцять тисяч примірників, тому це не така вже й рідкість. А сукупні продажі примірників у твердій обкладинці склали півмільйона доларів.

— А Емі Тан була тут, у магазині?

— Ні— вона взагалі рідко влаштовує турне.

— Це просто неймовірно, Брюсе. Не треба було цього робити.

— Ну, а я все ж зробив — і тепер вашу колекцію розпочато.

Мерсер засміялася й поклала книгу перед собою на стіл.

— Збирати перші видання — це справа не для мене. Вони мені просто не по кишені.

— Знаєте, я теж ніколи не мріяв стати колекціонером. Просто так вийшло, — сказав Брюс і, поглянувши на годинник, поцікавився:— Ви не поспішаєте?

— Я — письменниця, яка не має жодних дедлайнів.

— Чудово. Я вам розповім історію, яку давно нікому не розповідав, — про те, як я почав збирати свою колекцію.

Він зробив ковток, відкинувся на спинку стільця і, поклавши ногу на ногу, узявся розповідати, як після смерті батька знайшов його рідкісні книги й поцупив кілька з них.

V

Зустріч за кавою перетворилася на побачення за обідом. Вони пішки вирушили до ресторану в гавані й сіли за столик усередині, де було значно прохолодніше. Брюс, як і зазвичай на своїх ділових обідах, замовив пляшку вина, цього разу Шаблі. Мерсер схвалила вибір, а з їжі вони взяли тільки салати. Брюс заговорив про Ноель і розповів, що вона через день йому дзвонить і що її полювання на антикваріат іде добре.

Мерсер подумала, чи не запитати, як справи у її французького бойфренда. Вона ніяк не могла повірити в те, що вони не приховували одне від одного своїх зв’язків на стороні. Може, у Франції це і вважалося за норму, але Мерсер досі ніколи не зустрічала пару, яка так терпимо ставилася б до зрад одне одного. Звісно, вона знала людей, які мали зв’язки на стороні, але коли їх на цьому ловили їхні партнери, ні про яку терпимість не могло бути й мови. З одного боку, її майже захоплювала їхня здатність любити настільки, щоб бути в змозі дозволити одне одному відкрито крутити стосунки з іншими; але з іншого, через своє південне виховання вона ставилася до такої розгнузданості з певним засудженням.