Читать «Омбре. Над темрявою і світлом» онлайн - страница 17

Зі слів сеньйора Роджіо, його превелебності вельми лестило те, що вино та їжу, а також книги, одяг та усілякі необхідні розкішні дрібнички йому доставляли аж із самої Італії обози неаполітанського купця. До того ж Аліканте мав непогані дипломатичні здібності, зв’язки у Ватикані, що дозволяло біскупу Подільського воєводства вести через нього вельми жваве неофіційне листування з папою та кардиналами консисторії, ще й користуватися з того певними вигодами. Правда, папа Борджіа свого часу переймався більше об’єднанням італійських земель, ніж добробутом далекого Подільського воєводства. Зате папа Юлій, посівши святий престол, одразу взявся інспектувати та укріплювати окраїнні форпости католицької віри, до яких належав і Кам’янець.

Поки Чезаре Борджіа вів тиху та неспішну розмову із сеньйором Аліканте, я милувався чудовим краєвидом, що вразив мене, ще коли ми кружляли над замком, обираючи найбільш зручне місце для приземлення.

Тоді ми налякали чимало місцевих селян, що працювали на полі. А краєвид, що відкривався мені із прочиненого вікна особистих покоїв купця, направду був неперевершеним: досить глибока, пласка долина, смарагдово-зелена, розрізана навпіл тихоплинними водами Збруча. Замок, нерівно чотирикутний у своїй основі, суворий і цілком неприступний, із важкого сірого каменю, як мені пояснили пізніше, з місцевих каменоломень, височів на одному із високих стрімких пагорбів, що звивистим хребтом обрамляли долину, сходячи ген удалині нанівець.

Мені було усе цікаво, і поки герцог Валентино вивідував то те, то се, я намагався після довгих перельотів находитися по землі. Швендяв обійстям твердині, намагаючись оглянути усі закутки, роздивитися особливості кам’яної кладі та міцність фундаментів потужних стін.

Чомусь пригадалася твердиня Форлі у Романьї, котру його світлість підкорив більше хитрістю, ніж гарматами. Тут, узявши в облогу Чорнокозенецький замок, довелося б ламати голову так само, бо сходу підкорити цього сірокам’яного неприступного боввана було до снаги хіба що за допомогою моєї «пташки».

— Перепрошую, мій пане, — звернувся Роджіо Аліканте з вибаченнями одразу, як ми постали перед його очима. — Я чекав, скільки міг, але подумав, що живим я Вам більше стану у пригоді, ніж мертвим, — зітхнув він. — Тому вирушив сюди, до Чорнокозинців.

— Так, у Розматинчі чума розгулялася не на жарт, будьте обережні, аби не дісталася і до Вас, — проказав Чезаре, обіймаючи сеньйора Аліканте. — Якщо, звісно, ми її на собі не привезли!

Роджіо, не гаючи часу, наказав підготувати усе, аби ми могли добряче помитися, а наш одяг служниці випрали у ядучому розчині із кінської сечі, полину та сірки, а потім довго полоскали його у кількох водах, аби збити той сморід.

— Ну, тепер нам і чорна смерть не страшна. У всякому разі, від нас смердітиме кінською сечею так довго, що вона навряд чи наблизиться, — похмуро пожартував Чезаре Борджіа, однак покірно підкорився усім процедурам.

Італійську челядь так-сяк розуміла, бо сеньйор Аліканте переходив на русинську не дуже охоче. Та й біскупу з купцем було зручніше спілкуватися рідною мовою.