Читать «Нейтрино залишається в серці» онлайн - страница 53
Віктор Григорович Безорудько
До мене підійшов Чубарик.
— Слухайте, а чому це ви не прийшли до мене за порадою? Знаєте, є така думка, що я повинен бути вашим наставником. Тобто: ви виховуєте робота, а я повинен здійснювати над вами контроль. Я все чекав, коли ви прийдете, але ви не прийшли.
— А чия це така думка? — запитав я.
— Авторитетних керівників.
— Передайте, будь ласка, авторитетним керівникам, щоб вони самі висловлювали свої думки, коли вони у них є. Я готовий їх слухати. А з приводу контролю — говоріть з Карасем. Я зараз підкоряюся йому.
— Я волів би, щоб ви самі поговорили про це з Карасем.
— Навіщо ж?
— Який ви, справді. Ну, уявіть, ви наробите помилок. Тоді ви один і відповідатимете. А коли я здійснюватиму контроль, тоді я відповідатиму.
— А коли я не боюся відповідальности, тоді що робити?
— Як знаєте. Але, на мій погляд, довірити таку справу одній людині та ще без контролю над її діяльністю, — просто безглуздя Скрізь повинен бути контроль і перевірка. Контроль і перевірка діяльности.
Я вже не слухав Чубарика, Карась вийшов наперед, підніс руку догори і почав:
— День сьогодні який! Може, колись цей день стане святом для нас, біофізиків, — сьогодні вперше робот перетвориться на людину. Кожна людина має своє ім’я. Давайте і ми дамо ім’я нашим роботам. На мій погляд, треба дати найбільш розповсюджені ім’я. Як ви гадаєте?
З натовпу хтось сказав:
— Іван та Марія.
Я впізнав голос. То казав Капуста. Молодець Капуста! Вніс таки свій вклад у справу космонавтики.
— Гадаю, заперечень не буде? — запитав Карась. — Отже, товариші, за півгодини Іван та Марія оживуть. Їхні вихователі готові почати роботу. Але до вас є прохання: протягом двох місяців ніхто не повинен підходити до Івана та Марії. Поясню: роботи дуже чутливі до імпульсів людського мозку. Вони одразу сприймають імпульси і цілком піддаються їм. У людей немає двох схожих імпульсів. Роботи відразу матимуть настройку на імпульси їхніх вихователів. Але, щоб позбутися можливих відхилень, ми повинні бути обережними. Тому тільки вихователі будуть протягом двох місяців з роботами. Попереджаю, після того, як я зніму запобіжники, ми не можемо стояти близько біля роботів. Роботи залишають лябораторію і підуть у котеджі, що збудовані в лісі. Ми можемо йти на відстані двадцяти кроків. Прошу вас підкорятися цим вимогам. А зараз прошу вихователів підійти сюди.
Карась не назвав наших прізвищ. Він не хотів називати їх тому, що мусив сказати прізвище Інки.
Ми підійшли. Я та Інка.
Чого це я так хвилююся? Вдруге в житті я так хвилювався. Вперше, коли складав державний екзамен. Тоді в мене чомусь хололи п’яти. Тепер знову холонуть. Це ні к бісу не годиться!
Звідси, з помосту, я помітив Прюста. Він стояв у кутку і пильно дивився на роботів. Він напише про цю урочисту хвилину. У нього зараз народжуються образи та ідеї. В цьому я переконаний.
Карась підійшов до Івана та Марії і зняв запобіжники. Він сказав: