Читать «Незвичайні історії» онлайн - страница 40

Пригадуючи свій душевний стан упродовж тих перших днів у Буенос-Айресі, я б назвав це порою випробувань. Бо як інакше визначиш щоденні інтерв'ю з кореспондентами — вранці, вдень і ввечері,— коли весь час очікуєш підступних запитань? На щастя, минав час, і, хоч національна стурбованість за долю Абреу не ослабла, інтерв'ю поступово припинились. Я повернувся до звичного життя, радіючи, що не припустився жодної помилки. Я ще пишався, що народився під щасливою зіркою, коли зустрів доктора Гавіатті з Аргентінської медичної академії.

— З міністерства закордонних справ передали, — повідомив він, — що доцільно було б провести збори академії на підтримку твого друга Абреу. Після тривалого обговорення зголосився на промову доктор Осан. А ми вирішили, що непогано б і тобі сказати кілька слів про друга в колі його колег.

Хоч ця пропозиція і втішила мене, я, проте, зауважив:

— Старий, куди мені свинячим писком та в пшеничне тісто. Я ж бо не член академії, навіть не лікар.

— Хай тебе це не хвилює,— заспокоїв Гавіатті. Оглянув мене, поплескав по плечу і мовив, схоже, без жартів, приголомшливі слова: — 3 твоєю розкішною лисиною ти чудово впишешся в загальну картину. Наче здалеку я чув його голос, що провадив далі:

— Наступного четверга, о дев'ятнадцятій годині… Запросили вже дружину Абреу… Якщо хочеш привести якогось знайомого, зазнач, ніби це твій секретар, щоб йому виділили запрошення.

Я проводжав його очима, а подумки рахував дні, що лишилися до четверга. Тільки п'ять. Прірва часу для тих добродіїв, що за ніч здатні підготувати доповідь на ранок. Але обмаль для мене. «Щоб не осоромитись, — вирішив я, — найкраще (ото наївна людина!) піти додому й узятися за роботу». Абреу я знав змалку, або майже змалку, але ніколи не задумувався, скільки я зможу про нього розповідати: кілька годин чи кілька хвилин.

Удома я дивився на себе в дзеркало у ванній і раптом пригадав, як одна моя приятелька казала: «Настає час, коли з острахом зазираєш щоранку в дзеркало: що там іще готує новий день». На моїй зовнішності вік відбився з прикрою відвертістю: дві залисини розповзалися на голові, просвічуючи крізь поріділе волосся.

І подумав, якби був трохи розумніший, то давно скористався б засобом проти гнітючого ґанджу. Тож негайно взявся до діла. На щастя, одна пляшечка ще збереглася.

Як я тепер розумію, доповідь моя вдалася. Якщо вишукувати в ній невдалі місця, то, певно, слід відзначити проказані скоромовкою хвилюючі епізоди. Хоч така неуважність, як на мене, компенсується дошкульністю тих фрагментів, де йдеться про дикунську неосвіченість тих, хто ув'язнив ученого. Що ж до мене особисто, то в якомусь нападі зарозумілості (зовсім невластивої мені) я дійшов думки, мовляв, про мою відданість Франсіско Абреу треба судити не за поведінкою в Багдаді, а за промовою на його захист. Працював я справді швидко і натхненно. Можливо, це діяв славнозвісний стимулятор чи еліксир, що його я регулярно приймав перед їжею і чаєм на сон.