Читать «Народження країни. Від краюдо держави. Назва, символіка, територія і кордон України» онлайн - страница 5

У Пересопницькому Євангелії 1556—1661 рр. пишеться: «пришол в україни иудейския». На думку деяких істориків, тут «україна» вперше у джерелі вживається у сенсі «країни» (тут аналог старослов’янського «пределы»).

1621 р. «українними воєводствами», які постраждали від татар, вважалися Київське, Брацлавське, Волинське, Подільське і Руське. Одночасно велика «україна» розпадалася на чимало окремих «україн»: брацлавську, київську, придніпровську, задніпровську та ін.

Усталення локалізації України в Середній Наддніпрянщині відбувається у першій половині й середині XVII ст., водночас зі зростанням територіального поширення козацтва із Дикого Поля на терени Київщини і Брацлавщини, а вже тим паче під час повстання Б. Хмельницького (після 1648 р.). Тепер це слово означає вже не порубіжжя, а володіння Війська Запорозького, проте «Україна» не була офіційною назвою — нею було «Військо Запорозьке». Її земля за низкою угод охоплювала територію Київського, Брацлавського (Східне Поділля) та Чернігівського воєводств. Документи польського сейму 1669 та 1670 рр. свідчать: «пан Олізар, київський підсудок, промовляючи читав артикул українських воєводств [...] а далі всі посли Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств піднялися з місця і вийшли з протестом»; «скочили з обуренням брацлав’яни, кияни й чернігівці на пана перського хорунжого... Великий галас зчинився від мазовецьких послів і навзаєм від українців». 1685 р. у документах посольства гетьмана Івана Самойловича до Москви йдеться: «В тех трех воєводствах и Украйна вся, и Войско Запорожское заключается».

Одночасно козацька територія (Україна) сприймається як синонім Князівства Руського або Русі. Б. Хмельницький іменував себе «единовладцем і самодержцем руським». Як писав про І. Виговського шведський посол Веллінг, той вимагав уступки «права на всю стародавню Україну, або Роксоланію... аж до Вісли». Вислів «уся Україна» міг означати й «уся Русь». Гетьман заявляв про своє бажання стати «Великим князем України та сусідніх областей». Але в Гадяцькому договорі 1658 р. І. Виговський все ж титулується як «гетьман війск руських». Соратник І. Мазепи П. Орлик говорив: щоб «руський народ скинув московське ярмо й був вільний». Змішування актуальних назв України бачимо в клятві І. Мазепи, цитованої Орликом: «для общего блага матери моей отчизны бедной Украины, всего Войска Запорожского и народа Малороссийского».

Назва «Україна» вживається у численних актах, документах та листуванні гетьманів Б. Хмельницького, І. Виговського, П. Дорошенка, І. Самойловича, І. Мазепи, П. Орлика та ін. У другій половині XVII ст. назва побутує і на Закарпатті — «Мукачівська Україна» («Munkacsiensis Ukraina»). Після Андрусівського перемир’я (1667), що поділило Україну по Дніпру, у вжитку з’являються назви «сьогобічна Україна», «тогобічна Україна» та «Малоросійська Україна». Поряд із цим, як уже зазначено, впродовж XVI—XVII ст. щодо українських земель широко застосовується назва «Русь».