Читать «Народження країни. Від краюдо держави. Назва, символіка, територія і кордон України» онлайн - страница 4

Ще конкретнішою щодо вживання терміна «Оукраина» у значенні «прикордоння» є літописна стаття 1213 р. Малолітні спадкоємці галицького й волинського князя Романа Мстиславича Данило та Василько, що втратили батьківські володіння після його смерті, вирішили укласти союз із новим галицьким князем зі смоленської династії Мстиславом Мстиславичем Удатним. Запорукою цього союзу став шлюб Данила з донькою Мстислава Анною, що відбувся 1217 р. (дата непевна, бо Галицько-Волинський літопис не містив дат, які в ньому були проставлені за кілька століть по його написанні, тож часом вони зміщені на кілька (до п’яти) років). Завдяки підтримці тестя невдовзі Данило «ѣха с братомъ. и приæ Берестин, и Оугровескъ, и Верещинъ, и Столпъ, Комовъ. и всю Оукраиноу», — порубіжну Волинську волость, яку було захопив краківський князь Лєшек Білий.

Термін «Оукраїна» з’являється у давньоруських літописах порівняно пізно, за кілька поколінь до часів, коли можна було говорити про політичну єдність земель Русі, і щоразу він застосовується до конкретних прикордонних територій, що мали важливе оборонне значення — Посульська прикордонна лінія, Пониззя, волинське порубіжжя. Саме в такому значенні він застосовуватиметься ще кілька сторіч по тому на всій території, що колись, ще в XI ст., контролювалася київськими князями, від Галичини та Волині до далеких Рязані та Мурома.

У XV — першій половині XVI ст., за часів Великого князівства Литовського, в його офіційній «руській мові» «українами» називали прикордонні зі Степом або взагалі прикордонні землі. Місцевих мешканців називали «українниками» або «українними людьми». Водночас поняття «Україна» могло охоплювати й південь держави в цілому. Так, у листі від 1500 р. до кримського хана Менглі-Герая великий князь литовський називає «нашими українами» Київську, Волинську та Подільську землі, а привілей 1539 р. на спорудження замку в Київському Поліссі (тобто доволі далеко від кордону як такого) мотивується корисністю таких замків «на Україні».

У Польщі до Люблінської унії 1569 р. щодо наших земель (ні Галичини, ні Поділля, ні інших) слово «Україна» не вживали. Проте після унії слово входить в ужиток завдяки канцеляристам із колишніх підлитовських земель. 1580 р. в універсалі короля Стефана Баторія пишеться: «Старостам, подстаростам, державцам, княжатом, паном, рицерского стану людем на Украйне Руской, Киевской, Волынской, Подляшской, Браславской мешкаючим». Отже, «Україною» тут вважаються усі руські володіння польської корони, причому не лише нові, а й давні — Руське (з центром у Львові) та Підляське воєводства. У жалобній поемі 1585 р. на смерть київського каштеляна князя Михайла Вишневецького Київщину названо «Наддніпрянською Україною» («Poddnieprska Ukraina»).