Читать «Намір» онлайн - страница 124
Любко Дереш
Кракнув крук і злетів, струсивши з гілок іній. Довкола все біло і тихо. І свіжо.
Я йду обережно, ступаю там, де підталіше, де сліди непомітні. Виходжу на трасу і вирушаю. Кілька метрів йду по асфальту, далі перетинаю дорогу по діагоналі й заглиблююся в поле. Підіймаюся на кряж, під яким розкинулось Хоботне. Рух під гору, дві куртки, каптур на голові. Плюс наплічник. Мені гаряче.
Розвертаюсь обличчям до бабиної хати. Все тихо. Нікого ніде. Розстібаю анорак і замок на гольфі. Оголюю шию і розумію, що мені зовсім не зимно. Скидаю верхню куртку, розпрямляю її, акуратно складаю і ховаю до кишені в наплічнику. Синтетика. Зовсім місця не займає.
Сідаю на наплічник і продовжую спостерігати за хатою. Туман густішає, наче навмисно вбирає мене в себе, абсорбує і робить невидимим. Я розрізняю ряди хат уже тільки за контурами на тлі засніженого схилу.
Несподівано чути глухий удар по вухах, аж закладає. Дах злітає з хати, як розчепірена папка, а звідти виривається густе волосиво вогню. Хата охоплена полум’ям, і чорний дим в’ється просто в туманну сірину.
Туман огортає мене, знову лямки на плечі. Знову дорога. В туман.
13
Легкий, як туман. Голова прохолодна й порожня.
Наскрізь прохолодний.
Я не думаю. Я знаю.
Знання стане моїм домом. Як смерть лякає своєю космічністю, так і знання лякає безбережжям. Справжнє знання завбільшки з небо.
Часом думаєш, знання – це і є небо. Ти підіймаєшся на перше небо, третє, сьоме… сто сьоме, прохромлюєш його глазур… думаєш, що натрапив на кінець кінців. Але дивишся через плече і бачиш, що те небо, яке ти пізнав, – просто гра тіней у порівнянні з глибиною космічного гулу.
І тебе наповнює благоговіння перед нескінченною Таємницею.
Я щасливий, що Таємниця не має меж. Це надихає. І перед смертю усвідомлюватиму, що світ цей – Таємниця, і це приносить радість.
Це геніальний виклик для Духу.
Дух є я
я є Дух
Мій намір – Намір Нескінченності.
Я і Намір – Одне.
Намір!
Примечания
1
Про події, що мали місце з дотепником Курочкою (в миру Гладким Хіппі) та його друзями, можна прочитати у повісті «Поклоніння ящірці».
2
Цікаву думку з цього приводу мають африканські людожери. Поїдаючи окремі частини тіла жертви, вони вважають, що переймають цим її досвід і силу. Але нам це з вами знати ні до чого, тому – хопа, клацніть пальцями! – все забуваємо.
3
Також про життя Мирослава Полісуна та Нелі Полісун (з дому П’яточкіної) можна знайти у романі «Культ».
4
Любителям шахів пропоную таку аналогію для роздумів: життя – це шахова партія, в якій зійшлися «я» і світ. Фігурами світу є події та ситуації, фігурами «я» є дії та рішення. Кількість наших фігур обмежена, тоді як запас фігур світу є нескінченним. Що в даній аналогії буде поразкою і як тут може виглядати перемога? Якими якостями повинен оволодіти гравець, зіткнувшись із таким суперником? Який настрій сприятиме гідній грі?