Читать «Намір» онлайн - страница 116

У будь-якому разі, перших двох руйнівників здорової психіки я уникав уже рік – із того часу, як поселився у баби. Результати вищою мірою позитивні.

Тому через брак електрики я дискомфорту не відчував. А коли приїдуть старі (вони не так люблять морок, як я), усе буде полагоджено.

Шиби дрижали від вітру – він дув із півночі. Хмари у формі велетенських наковалень віщували сніговий буран. Хата занурилась у тінь, тільки мій каганець на кухні кидав червоні відблиски на ніж, на дошку і на розкришений буханець свіжого хліба. Я зварив бабі вівсяної каші. Останніми днями в неї були проблеми з випорожненням.

Наклав собі трохи мамалиги в тарілку, з’їв її з вишневим варенням і хлібом. У баби була повна пивниця консервів: маринади і компоти в трилітрових банках, варення у літрових, аджика у півлітрових. Баба виявляла особливу ретельність до всього, що стосувалося хатнього господарства: кожна банка підписана. Зустрічалися варення і з дев’яносто другого року, і з дев’яностого. Був раритет із вісімдесят восьмого, мариновані опеньки. Я задумався, що було такого видатного у вісімдесят восьмому. Тисяча років християнства на Русі? При нагоді здам у музей історії релігії.

Закінчив із вечерею, розбудив бабу (виспалася вдень, тепер цілу ніч буде кректати). Баба глянула на мене, не впізнала і знову заснула. Я заніс її порцію на кухню, сховав під накришку до серванту.

Темрява кутала мене, як свою дитину. Я загасив каганець і піднявся до себе нагору. В хаті було зимно, тільки в баби нанизу палився п’єц. У кімнаті я не палив. Від тепла в мене пашіли вуха. У холоді, натомість, почувався куди краще – і в голові ясно, і дихати легше.

Я по пам’яті знайшов ногами спальник, скинув капці, штани і пірнув у нього з вухами. Футболку на ніч не знімаю, щоб не прохололи груди. У повній тиші, в цілковитій темряві я лежав із розплющеними очима і слухав, як за вікном тече чорна вода – густа і холодна. Мені було дуже спокійно на серці, бо я відчував, як усе довкола відбувається належним чином. Цей особливий стан глибинної води – суть танення льоду. Повітря насичене вологою, повітря переповнене від’ємними зарядами водню. Натуральний гідроліз. Вивільнює кисень і аніони водню, котрі настроєні до людини винятково дружньо, викликають у ній почуття спокійної пітьми, яка навіює глибокі спогади, немов скресання льоду.

Я уявив себе танучою брилою криги. Пригадав, як виглядає ріка Опір ранньої весни – берег завалений паковим льодом. Ріка чорна та масляниста. І сіре небо непрозоре – низьке й щільне. Воно посилює це гіпнотичне відчуття танення. Я вже сам перетворююся на важку загуслу водицю, котра вільно пливе, обтікаючи холодне каміння на дні, абсолютно вмиротворнено. Вода не знає конфлікту, вона дзюркоче, їй невідома боротьба, а тільки спокійний плин крізь агрегатні стани – лід, вода, пара… вода… лід… вода… пара… вода… лід… вода…

Я тануча брила, котра поволі капле. Весняне звучання в пітьмі. Я не задумуюся, лід я чи вода, я повністю довіряю собі – зі мною не може трапитися нічого поганого. Що може трапитися в цьому колообігу? Це повільний дзюркотливий морок, увесь у холодах і туманах.