Читать «На зарослих стежках» онлайн - страница 89

Так само й німецький націонал-соціалізм багато що завдячував більшовицьким засадам та гаслам («Програма гітлеризму несе різку печать большевизму», — зазначав під свіжим враженням К. Каневський у дописі з Берліна до празької газети «Українська справа», 20 лютого 1934 р.). Адольф Гітлер тільки замінив ідею верховенства класу (звісно, фальсифіковану) на ідею (не прикриту ніякою маскологією) верховенства своєї нації і раси. Між іншим, після однієї невдалої спроби нацистів захопити владу в Німеччині Олександр Керенський (голова тимчасового уряду Росії, котрий на практиці зіткнувся з ленінсько-троцкістським більшовизмом) так писав 1930 року про поведінку Гітлера на верховному суді в Ляйпциґу: він, «дослівно повторюючи формулу Леніна, заявив: демократична машина управління — це тільки засіб досягнення будь-яких цілей» — засіб, яким Гітлер успішно й скористався у виборах 1933 року. А «р-р-революційної» тріскотняви не бракувало ні там, ні там: «Ми — революція на марші, та сама революція ХХ сторіччя, яка повалить основи сучасного суспільства і докорінно змінить загальний образ світу» (слова Ґреґора Штрассера, одного з нацистських керівників у 1929 р.). Чи ж не суголосно з до болю знайомим мотивом — «до основанья, а затем...»? Отож і доходив висновку австрійський письменник Йозеф Рот, проаналізувавши діла й слова одних і других, що «німецькі комуністи — саме німецькі — власне, те саме, що й націонал-соціалісти» (лист від 16 січня 1934 р.).

З бігом часу прояснялося й те, що протистояння цих двох таборів, коли «один вірив у диявола раси, а другий — у диявола класу» (за висловом польського публіциста Януша Ковалевського) насправді було протистоянням двох хижаків, кожен з яких прагнув запанувати над світом. А в дорозі до цієї мети вони з тактичних міркувань ще й як могли порозуміватись і співпрацювати (а то й захоплюватись своєю духовною взаємоблизькістю, як то траплялося з декотрими більшовицькими проводирями 20-х років: «Люди, що помирають в ім’я фашизму, мені незрівнянно симпатичніші за тих, які воюють лише за недоторканність свого чиновницького поста» — К. Радек у промові на сесії бюро Комінтерну 13 серпня 1923 року; або ж Н. Бухарін у промові на ХІІ з’їзді РКП(б) у тому ж році, коли він вказував на однаковість політичних методів у більшовиків і націонал-соціалістів та фашистів).