Читать «На зарослих стежках» онлайн - страница 78

Урешті-решт Марен Марію помістили в тутешній притулок для бідних, тоді їй було, либонь, сімдесят чи вісімдесят років. Окрім того, вона й далі снувала між хуторами своїми звичними маршрутами без повожатого, вона до смерті лишалася ходячозорою.

Як добре так довго бути ходячозорим.

***

Івана Купала 1948 року.

Сьогодні Верховний суд виніс вирок, і я завершую свої записи.

Кнут Гамсун

Слово подяки на бенкеті з нагоди вручення Нобелівської премії

Пані та панове!

Я навіть не знаю, що мені робити — настільки зворушило мене таке визнання! Воно підносить мене до небес, я не чую землі під собою, у мене просто голова йде обертом. Мені зараз нелегко, сьогодні в Стокгольмі я обважнів від слави та багатства, я стою там, де стою, але вшанування моєї країни, у грудях якої дзвенить «Так, ми любимо...», огорнуло мене хвилею, що збиває з ніг.

Однак мені це анітрохи не зашкодить, бо ж і раніше, у благословенні дні молодості, траплялося таке, що збивало мене з ніг. З ким із молодих не буває такого? Хіба що з молодими консерваторами, вони народилися старими, їх ніколи ніщо не переймає. Найгірше — коли молоді люди потрапляють у полон недбальства та нігілізму. Боже ти мій, те, чого ми зазнаємо в житті, час од часу збиває нас із ніг. Ну й що? Ми лишаємося там, де ми є, це анітрохи нам не шкодить.

Але я стримаюся від повчань перед таким добірним товариством, як ваше, — а надто після того, коли вже велика наука сказала своє слово. Невдовзі я сяду на місце. Але сьогодні в мене як-не-як великий день: з вашої ласки мене обрано з-поміж багатьох і вшановано лаврами! Від імені своєї країни я хочу висловити подяку Шведській Академії і Швеції за честь, яку мені виявили. Сам же я схиляю голову під ваготою високої нагороди. Я гордий тим, що Академія вирішила, ніби моя шия достатньо міцна, щоб подужати цю нагороду носити.

Нещодавно вельмишановний доповідач наголосив, що в мене свій стиль письма, це, напевно, все, на що я можу претендувати. Хоча я вчився у всіх, — а хто з нас не вчиться у всіх?! Я багато чого навчився у шведської літератури, передусім у сучасних шведських поетів. І якщо я нині трохи знайомий з літературою і міг би назвати низку імен, то мені хотілося б сказати тут щось дуже гарне, зважаючи на доброзичливі висловлювання на мою адресу Але ж у мене нічого путнього не вийде, крім недоладної балаканини. Адже я вже немолодий, мені бракує сил.

Що насправді мені хотілось би зробити цієї миті, коли довкола стільки світла і таке надзвичайне зібрання, то це обдарувати кожного з вас квітами, віршами і всілякими гостинцями, знов бути молодим і красуватися на хвилі популярності. Ось чого мені хотілося б з нагоди цієї неабиякої події, бодай ще раз. Однак я вже не наважуся на таке, щоб не виставити себе на посміховисько. Сьогодні в Стокгольмі я обважнів від слави та багатства — ще б пак, але мені не вистачає найважливішого, і єдине, чого мені не вистачає, то це молодості. Поміж нас немає нікого настільки старого, хто не пам’ятав би її. Нам, старшим, годилося б відступити, але вчинити це гідно.