Читать «Ніжно відданий Декстер» онлайн - страница 143
Джефф Ліндсі
У моїй гіпотезі був певний сенс і вона була більш надійним вихідним пунктом пошуку, ніж простий список імен. Але якщо навіть я був правий, то хто з наявного у мене списку мав опинитися наступною жертвою?
За вікном прогримів грім. Я знову подивився на список і важко зітхнув. Чому я не займався чимось іншим? Чому, наприклад, не грав у «Шибеника» з Коді і Астор? Навіть це було б значним прогресом на тлі цього похмурого заняття. Я мав простежити, щоб Коді першою чергою називав голосні. Після цього все слово саме би випливало на зовні. А коли він опанує це мистецтво, я почну навчати його більш цікавим речам. Вельми незвично навчати дитину тому, як передбачати події, але мені не терпілося розпочати. Дуже шкода, що він уже подбав про сусідську собаку. Вона могла б послужити прекрасним об'єктом як для визначення заходів безпеки, так і для відпрацювання технічних навичок. Маленькому розбійникові треба було стільки дізнатися! Всі уроки старого Гаррі мали перейти до нового покоління.
І коли я розмірковував про те, як допомогти Коді, я раптом усвідомив, що ціною цього стане моя згода поєднатися у шлюбі з Ритою. Чи зможу я пройти через це? Відмовитися від безтурботного холостяцького життя і поринути у вир сімейного щастя? Дивно, але мені здавалося, що я зміг би це пережити. Заради діточок, безперечно, можна було піти на жертви, але перетворення Рити в моє постійне прикриття помітно знизить мій потенціал. Чоловіки, які перебували в щасливому шлюбі, як правило, не займаються тим, заради чого жив я.
Але ймовірно, мені вдасться вирішити цю проблему. У всякому разі, це могло почекати. До вечора я ні на йоту не наблизився до компанії Рейкера і до виявлення сержанта Доукса. Я закликав на допомогу інтуїцію і подивився на список: з Борхесом і Обрі покінчено. Залишаються Акоста, Інгрейхам і Лайл. Їм поки не було відомо, що їх чекав прийом у лікаря Данко. З двома покінчено, а троє чекають своєї черги, не враховуючи сержанта Доукса, який зараз, напевно, відчував дотик леза по своєму тілу разом із музикою оркестру Тіто Пуенте, а доктор Данко, схилившись над пацієнтом із своїм скальпелем у руці, здійснював свій танець розчленування.
А сам я тим часом танцював колами, немов доктор Данко ампутував мені одну ногу.
Ну що ж: припустимо, що зараз доктор Данко знаходився в будинку однієї зі своїх жертв, не беручи до уваги будинок Доукса. Звісно ж, мені не було відомо, чий саме це мав бути будинок. І куди ж мене це приведе? Якщо наукове дослідження не допомагало, то залишалося лише сподіватися на удачу. Елементарно, дорогий Декстер. Ені, мені, міні, мо...
Мій палець зупинився на імені Інгрейхама. Що ж, це вже щось певне, хіба не так? Звісно, що певне. Таке певне, як і те, що я — норвезький король Олаф.
Я піднявся зі стільця і підійшов до вікна, з якого я стільки разів дивився на сержанта Доукса, який припаркувався через дорогу у своєму каштановому Taurus. А тепер його там не було. Скоро його взагалі-то ніде не буде, якщо я його не знайду. Доукс хотів бачити мене мертвим, або у в'язниці, і я був би набагато щасливіший, якби він просто зник... зникав по одному маленькому шматочку, одним за одним, чи разом з усіма — це різниці не грало. І ось, я працював понаднормово, штовхав могутню інтелектуальну машину Декстера із неймовірними темпами заради того, аби врятувати його... для того, щоб він мав змогу вбити мене, або посадити у в'язницю. Чи не варто після цього погодитися, що я переоцінював саму ідею життя?
