Читать «Монолог над безоднею» онлайн - страница 22
Виктор Савченко
— Боже ж ти мій! Ти хоч до лікаря звертався? А втім, що це я кажу… У такому вигляді на люди не покажешся.
Ґречний не знімав зірок у галузі біології, але предмет знав добре. Настільки добре, щоб не повірити в байку про сонячні опіки. Про всяк випадок він непомітно (як йому здалося) витер долоні об штани. А я вперше звернув увагу на те, що Борис Трохимович коротконогий. Може, через те, що цього разу він був без піджака. Ґречний мав вузькі плечі і широкий поперек і чомусь нагадав мені колись бачену на малюнку доісторичну амфібію — стегоцефала.
— Вікторе, Вікторе, — скрушно похитав головою гість, але на його оливкового кольору обличчі я не побачив співчуття. Саме тільки розчарування. — Хіба ж так можна… Так занапастити себе!
Я певен, що Ґречний мав на увазі не сонце, а щось значно гірше, й тому відловів:
— Не робить помилок у житті той, хто дошукується не істини, а особистих вигод.
Завжди вологі коричневі очі на мить ніби затягнуло туманом.
— Хтозна, чого більше слід дошукуватися… Врешті-решт істину осягають для того, щоб мати з неї вигоду…
— Можливо, але доля одних її осягати, інших — мати з неї вигоду.
Ґречний якусь мить дивився на аркуш паперу, на якому я так і не спромігся вивести жодного слова, на рецепт. Він уже простягнув було руку до рецепту, але затримав і забубонів пальцями по столі. Я не міг відвести погляду від його волохатих і досить розвинених (порівняно з постаттю) рук. Особливо притягували увагу короткі пальці, між якими мені ввижалися перетинки.
— Я викличу лікаря, — сказав він, і в його голосі вчувалося нетерпіння.
— У вас до мене діло?
— Та ні. Просто заглянув.
Він вийшов, не подавши руки, а я, напустивши у ванну теплої води, занурився в неї. Від тепла зробилося легко і навіть хороше. Чому в теплій воді людині завжди добре? Може, спрацьовує прадавній інстинкт риби, який таїться десь у генних лабіринтах? У тих лабіринтах багато чого криється. Всі оті чернеткові варіанти істоти, яка зараз знаходиться на вершині "піраміди", природа хоч і відкидала (так я відкидав свої перші скульптурні вправи), а проте інформацію про них зберегла. І не тільки Інформацію, а й "технологію" виготовлення. Через те, мабуть, вряди-годи й зустрінеш серед людей особу з рисами птаха, риби або тулубом амфібії, вже не кажучи про ближчих родичів людини — ссавців. Аналогічно ліпилася й свідомість: відсівалися одні прикмети, набувалися інші, а потім стався синтез багатомільйонорічного досвіду, внаслідок якого "темный и косматый зверь, сойдя с ума, очнулся человеком"[3]. На жаль, він прокинувся людиною лише в думці. Почуття ж — серед них і тваринний жах перед загрозою смерті — залишилися на тому ж рівні, що й до пробудження. Це я можу засвідчити… Промокаю тіло чистим простирадлом. З острахом розглядаю густу мережу тріщин, яка відповідає малюнку шкіри.
Попри серпневу теплінь, я одягнув білий гольф і, підкотивши комір під саме підборіддя, побачив у дзеркалі себе таким, яким був до хвороби.