Читать «Митар печер господніх» онлайн - страница 64

Десь за Святошином тонуло в лісах натомлене сонце, тягнучи за собою, як восьминіг, золотаві щупальця-промені. Синій присмерк піднімався туманом від землі до неба. Заходив вечір, а з ним і буйне нічне життя столиці.

Ще на зорі незалежності Мирону «в групі діячів мистецтва і в рамках народної дипломатії «пощастило побувати в Штатах. Найбільше йому сподобався Вашингтон — тут, як ніде, відчувалась славнозвісна американська свобода і її результати. Доступний кожному бажаючому його відвідати Білий дім, сіре громаддя Пентагону і розкішне привілля Пантеону всіх президентів в зеленій долині бурого Потомаку, шикарні магазини, затишні китайські ресторанчики, широченні, геометрично розкреслені авеню і стріти, а найголовніше — радісні, сяючі від щастя і вдоволення життям, зі смаком одягнені високопоставлені чиновники…

Однак вночі, коли роз'їжджалися по своїх маєтках заміських державні службовці, церемонний, вишукано-вишколений, привітно-вдоволений білий Вашингтон раптом перетворювався у бурхливе, безцеремонно-розгульне негритянське місто нічних клубів, барів і казино. Ніч у Вашингтоні належить чорним, як день — білим. У нас, схоже, навпаки: день — для чорних, ніч — для білих… чужаків…

«Інопланетяни», — думав Мирон, спостерігаючи, з яким відсторонено-байдужим виглядом, підкресленою зневагою до цілого світу, виходять з іномарок юні гуманоїди, екіпіровані в дороге ексклюзивне лахміття від найкрутіших кутюр'є Європи, в руках яких — вже! — зосереджені вся влада і багатства держави — від банків до засобів масової інформації… — Та вони за один присід програють бюджет трьох фільмів!

Він хотів зайти в казино — задля інтересу, як режисер, врешті-решт, мав право він зайти в цей гадючник як режисер?! А може, він збирається фільм робити про нічне життя нуворишів?! Чорт забирай, врешті-решт, яке вони мають право?!.

Мирон осікся: схаменись, чоловіче! Ще ж ти й задниці не відірвав від бордюру, а вже з викидайлами лаєшся… Н-да, ні к чорту нерви! Ні, не те! Його дратівливість — від невпевненості, від постійного приниження, від пози жебрака у високих порогах… Коротше, його, відомого кінорежисера, талановитого, самодостатнього чоловіка — знищено, зомбовано, перетворено в ніщо, порожнє місце! Йде зачистка території від таких як він! От і все! Натомість культурно-мистецький простір заселяють ось такими, як та малолітня поп-звізда, яку приволік у столицю з якогось райцентру і «розкрутив» підстаркуватий шоумен Додік Злато руський (придумати ж таке псевдо!), в минулому провінційний «трубадур», а нині законодавець української попси.

Кипів Мирон, проводжаючи поглядом підоспілу на той час у сріблястому «міцубісі» парочку. Якось у метро через плече якоїсь дівулі, що голодними очима поглинала «содержімоє» якогось глянцевого журналу, що мільйонними накладами літописують «жизнь богатых и знаменитих, и других публичых людей», знічев'я прочитав, що недавно ця доморощена Мадонна програла в казино авто, яке подарував їй менеджер Златоруський. Отакий рекламний трюк-завлєкалочка для телят, вирощених на безхліб'ї столичних околиць та постколгоспних забур'янених полях.