Читать «Митар печер господніх» онлайн - страница 24

І сміх, і гріх… Та чи не найбільшим чудом для Мирона було прозріння найвідомішої в його будинку «Марії Магдалини» — безпросвітної путани Олі. Тепер Оля не п'є, не курить, не шкребеться в його двері з традиційним: «будь чєловєком, адалжі одно грівно», не кличе його на «секс вдвойом», а тихо робить з братами і сестрами по церкві «Нове життя» ремонт у своєму кишлі, а вечорами співає разом з ними псалми в церковному джаз-бенді «Алілуя».

Крім Олі, порадував Мирона і побратим по недавній національно-визвольній боротьбі, короткочасний член усіх зареєстрованих (і не тільки) партій, професійний патріот Боря Бурсак. Зігнорований політичним бомондом, Боря знайшов себе у відродженні язичества на Русі-Україні: створив власну релігію «Правіра», церкву, чи то пак «Капище Дажбога», а себе перейменував на волхва Світозора Буй-Туровича. Казав, що вже й паспорт поміняв.

Зустрів Мирон волхва там, де можна стріти усіх, окрім хіба що Господа Бога — на Хрещатику. Гуляв Світозор Буй-Турович по столичній дебрі в оточені Веселок, Мальв та Либідок не першої молодості якраз на Великдень, дивуючи розговілу публіку вигуками: «Дажбог воскрес! Дажбог воскрес!». Мирон хотів обминути колоритну компанію, але був помічений світлим зором Світозора, і мусив добру годину вислуховувати його патріотично-поганську агітацію. Весь цей «нехресний хід» Хрещатиком, як виявилось, Світозор зорганізував не з добра, а з причини розколу «Правіри» на три друзки: прихильників Сварога, поклонників Дажбога і сповідників Ярила. Були й такі, яким кортіло у зв'язку з демографічною та сільськогосподарською кризою відродити культ Велеса, а один з найбільш невгамовних язичників навіть зорганізувався в екстремістсько-терористичне угрупування «Перуни». Завдавала непоправної шкоди молодій «Правірі» і боротьба між сонцепоклонниками та ідолопоклонниками, фетишистами та політеїстами, надто ганебні виступи останніх у клерикальній пресі. Сам Світозор Буй-Турович був вірний Дажбогові і пообіцяв ошелешеному Миронові, що другою всенародною акцією воскреслих дажбожичів будуть масові святкування Івана Купала на Трухановому острові, і просив уклінно зафільмувати подію.

— Буде все так, як в пращурів наших… — таємниче натякнув, підморгуючи на молодиць у вишиванках та очіпках, — і умикання дівчат — теж!

На що претендентки на «умикання» скромно зашарілися, а Мирон заспішив до підземного переходу, неабияк спантеличений еротичною перспективою священної купальської ночі.