Читать «Микола Амосов» онлайн - страница 51

29 травня професор Керфер ушив академікові Амосову біологічний штучний клапан i наклав два аортокоронарних шунти. Гарантія клапану давалася на п’ять років.

Через три тижні Амосов з дружиною і дочкою, які супроводжували його в цій поїздці, повернулися додому. Серце не турбувало, однак слабкість і ускладнення ще два місяці утримували його в квартирі. З дня повернення він робив легку гімнастику, а восени повністю відновив свої 1000 рухів і ходьбу. Не бігав і гантелі до рук не брав. «Експеримент завершено», – написав він у «Висновках» до спогадів. Книгу видали до дня народження – у грудні Миколі Михайловичу минуло 85 років. До речі, тираж його «Роздумів про здоров’я» сягнув 7 мільйонів примірників.

Старість, одначе, знову наздоганяла: хоча серце не турбувало, але ходив Амосов погано. Тому він вирішив: треба продовжити експеримент. Збільшив гімнастику до 3000 рухiв, половину – з гантелями. Почав бігати, спочатку обережно, потім все більше, і довів до рівня «першого заходу» – 45 хвилин. І знову, як першого разу, старість відступила, зникли задишка і стенокардія. Амосов писав тоді: «Живу активним життям: користуюся увагою суспільства, даю інтерв’ю, пишу статті. Підключився до Інтернету. Займаюся наукою: вдосконалюю «Світогляд» – обмірковую процеси самоорганізації в біологічних і соціальних системах, механізми мислення, моделі суспільства, майбутнє людства. Мотивом для роботи є цікавість і трохи марнославства». Все частіше академік Амосов, за його власними словами, замислювався про майбутнє людства.

В останні місяці життя Микола Михайлович почав гірше почуватися. Крім неполадок із серцем, гнітила нерівність ходи. Але працював він невтомно. Одного разу, по телефону, академік Шалімов, який був його другом і учнем, сказав Миколі Михайловичу, що на світі існує лише одна серйозна біда – зустріч з онкологічним захворюванням, а решта виліковне.

«Є ще одна серйозна хвороба – старість», – відповів Амосов. В останній місяць Микола Михайлович зізнавався, що погано себе почуває, дійшовши сумного висновку: вік – це також хвороба. Вік не зачепив його розуму, він залишався, як і колись, дивовижно ясним і реалістичним.

Навесні 2002 року академік переніс інсульт, але не втратив бадьорості духу. В останній день життя, 12 грудня 2002 року він почував себе непогано, смерть прийшла несподівано. Життя вченого закінчилася від обширного інфаркту. Він не дожив до 89 років усього 6 днів.

Лідія Василівна згадувала про його останній дні:

«В останні часи Микола Михайлович погано себе почував. Дочка забрала його до себе в кардіологічний центр, він полежав 10 днів і самопочуття стало краще. Повернувся додому. Але потім знов занедужав і 11 грудня ліг до кардіоцентру. Лікар, що спостерігав за ним, періодично заходив до палати – виміряти тиск, порахувати пульс. Так і наступного дня після обіду лікар зайшов до нього: «Миколо Михайловичу, я хочу вас послухати!» Він каже: «Будь ласка». Повернувся на бік – і замовк. Назавжди… Бог послав йому легку смерть – за те, що він так багато зробив у житті». Кажуть, що праведники вмирають легко…