Читать «Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці» онлайн - страница 6

Через ці асоціації у мене виникали особисті проблеми. Я не міг їсти варені яйця: ну, не міг же я їсти ДЯДЬМІШИНЕ інтимне місце! Але сам процес розлуплювання яйця обожнював. Мені здавалося, що чим більше яєць я розлуплю, тим швидше навчуся обходитися зі своїм пісюнчиком, як ДЯДЬМІШ, і тим швидше він перетвориться на такий, як у ДЯДЬМІШ.

Свій зад ДЯДЬМІШ мив найостаннішим. Це єдине місце, яке він мив не в кімнаті. Він виносив таз у туалет, виливав воду, а тоді йшов туди з відповідним клаптиком, милом і пляшкою від молока й робив там свою процедуру.

Сексуальне життя ДЯДЬМІШ було таким самим методичним, чітким і правильним, як його особиста гігієна. ДЯДЬМІШ ламав усі стереотипи щодо найкращої для сексу частини доби. Якщо у більшості — це глупа ніч або ранній ранок, то у ДЯДЬМІШ це траплялося опівдні під час його вихідного, який випадав після нічного чергування, звичайно, за умови, якщо це була не субота і не неділя.

Оскільки мої батьки були геологами, то часто виїжджали в експедиції, натомість лишаючи мене з різними далекими родичами. Першою моєю нянькою була Маня. НЯНЯМАНЯ і стала ДЯДЬМІШИНОЮ любов’ю.

День ДЯДЬМІШИНОГО кохання починався з того, що він акуратно стукав кісточками трьох сухих пальців у двері нашої кімнати. НЯНЯМАНЯ підхоплювалася з дивану.

— Добрый день, Мария Порфировна!

Після цього йшло специфічне покашлювання.

— Не поможете ли мне… «поправить занавеску».

Замість фіранки міг бути інший привід, наприклад, «пришить пуговицу на китель» чи ще щось таке.

НЯНЯМАНЯ не поспішала відкривати двері ДЯДЬМІШ, а спершу кидалася до шифонєра, діставала звідти мою улюблену машинку і наказувала грізно: «Не підходь до дверей, бо будеш битий!»

Я не знав, що значить «бо будеш битий», це мене дуже лякало, і я дійсно дуже довго навіть не пробував наближатися до дверей, тим більше машинку виймали для мене у рідкісних випадках: на Новий рік, на день народження і коли я хворів.

Я грався з машинкою і чув, як із ДЯДЬМІШИНОЇ кімнати долинало його: «Так! Так! Так!» Попервах мені здавалося, що ДЯДЬМІШ вимовляє «Как!» — слова неначе видушувалися з його гортані, немов він какав. Пізніше я все-таки дослухався і зрозумів, що перша літера «Т», однак асоціації з важким каканням у мене не зникли.

І скоро моя улюблена машинка почала асоціюватися з цими ДЯДЬМІШИНИМИ «ТАКаннями». Машинка була металева, я відчиняв і зачиняв дверцята й повторював: «ТАК! ТАК! ТАК!», відчиняв багажник і казав: «ТАК, ТАК, ТАК».

Одного разу я захотів какати і, абсолютно забувши погрози НЯНІМАНІ, підхопився з місця до дверей, щоб повідомити, що я хочу каки. Страху в мене не було, навпаки, я почував дорослу відповідальність, адже за закакані штани мене насварять, а за вчасне повідомлення похвалять.