Читать «Маленький світ» онлайн - страница 24

— Дарку, що робити? — приєдналася до нього Емма.

— Навіть не знаю. Зараз спробую ще пошукати. Можливо на щось натраплю.

Він все нажимав на літери та вперто перегортав сторінки, які з’являлися на моніторі. Потім знов повертався на початок та знов щось нажимав.

Тей непомітно для себе почав молити невідомий предмет про допомогу. Пройшло не мало часу. Емма підійшла до плити, й поставила чайник на вогонь. Вона теж нервувала, навіть сама не чекала, що буде так перейматися через цих двох малесеньких створінь. А образ Тея, і зовсім здавався їй взірцем для дорослих чоловіків, з якими їй випадало спілкуватися у своєму житті.

Він був дуже серйозним, та так щиро хвилювався за сестру, що навіть потрапити у інший світ заради неї не побоявся. Адже це диво, що емби зустріли саме її. Навряд чи вони лишилися живими, навіть якщо б на них натравив її батько. Вже не кажучи про тварин, чи птахів, які могли проковтнути хлопців мов комах. Вона знов подивилася на Тея, присівши на стілець, і положивши голову на руку. «Він навіть гарний!» — подумала про себе, — хоч і кучерявий.

— Сталь! — закричав Дарк.

— Що? — злякалася вона.

— Неймовірно! Треба було в новинах шукати, відразу знайшли б!

— Де, де вони, покажи!

— Ось, читай: «Сенсація! У ботанічному саду нашого міста з’явилася найбільша квітка на планеті. Працівники саду, вже вкотре намагалися виростити Раффлезію Арнольді, але не вдавалося. Цього разу вона виросла сама, скоріш усього з ненароком привезеної зернини, яка потрапила у землю разом з саджанцями тропічних рослин. Кілька місяців твердий бутон ніхто не помічав, а коли стало зрозуміло, що це саме Раффлезія, робітники боялися нашкодити їй та не розголошували подію, адже зараз цією квіткою цікавляться багато людей. Бутон Раффлезія Арнольді визріває дев’ять місяців, і ось завтра квітка повинна розкритися. У ботанічному саду розкуплені усі квитки та заброньовані місця для журналістів, адже квітка цвіте усього кілька днів. З цікавістю чекаємо на гарні знімки, а у кого є можливість, поспішайте побачити цю красу на власні очі!»

— Дарку, ти геній! — вигукнула Емма, і обійнявши його за голову поцілувала у щоку. Тей відразу помітив це, і з цікавістю спостерігав за ними. Позаду стояв Форо і посміхався. Він не зрозумів до кінця, що саме сталося та точно бачив, що це добре.

— Хлопці, ви не уявляєте, як вам пощастило! Таке буває раз на сто років. Квітка у нашому місті, і вона завтра розкриється! Адже це неймовірно! Вона росте дев’ять місяців, і саме завтра зацвіте, саме небо, здається вам допомагає!

Очі Емми блистіли, і сяяли радістю. А коли вона побачила як затанцювали Тей і Форо, дзвінко розсміялася.

— Тепер можна відпочивати, а завтра з ранку поїдемо у ботанічний сад. Дарку, ти ж нам допоможеш?

— Звичайно Еммі, мені тепер самому цікаво. До речі, а що буде потім, коли ви закінчите цю справу?

— Я відвезу їх до дому. Хоча, навіть не знаю де те місце з якого вони потрапили у наш світ.

— А яким же чином ти знайдеш це місце?

— Справа у тім, що саме я принесла їх у будинок мого батька. Тому буду пригадувати місця в яких я тоді була. Я часто гуляю у горах, але найчастіше однією і тією ж дорогою. Тому думаю, що знайду. Якщо батько мене не вб’є. Я обіцяла не ходити без дозволу, і тільки-но з ним помирилася. Навіть не знаю, що тепер буде…