Читать «Мазепинці: Український сепаратизм на початку ХVIII ст.» онлайн - страница 39

УКРАЇНЦІ В БЕНДЕРАХ: СКЛАД, УМОВИ, КОНФЛІКТИ

 Українські емігранти поділялися на кілька різних груп. До однієї з них, найменшої за чисельністю, але найважливішої політично, належала старшина. Хоча дехто перейшов до росіян, близько 45 старшин із сім'ями й оточенням пішли за Мазепою у вигнання й утворили там козацький провід. Серед них були деякі з найвидатніших представників української козацької еліти, зокрема гетьманів небіж і єдиний спадкоємець Андрій Войнаровський, писар Війська Запорізького Пилип Орлик, прилуцький полковник Дмитро Горленко, генеральний бунчужний Клим Довгополий, сини полтавського полковника брати Герцики, Іван Максимович, Ілля Ломиковський, Федір Мирович та інші. Людей із цієї групи зазвичай уважали за щирих мазепинців.

Іншу категорію складали прості козаки з Гетьманщини, вояки Мазепиних найманих полків, канцелярські чиновники та писарі. їх було небагато, оскільки 2700 здалися в Переволочній росіянам. Джерела — переважно шведські щоденники та звіти — не вказують чисельності цієї групи, хоча очевидно, що шведи дуже чітко відрізняли її від запорожців. За приблизними оцінками їх налічувалося десь 500 чоловік. Протягом перебування в Бендерах кількість їх постійно зменшувалась, оскільки саме вони найчастіше залишали місто, намагаючись дістатися до своїх домівок.

Поки що найбільшою групою серед українців у Бендерах були запорожці. Після зруйнування Січі частина з них заснувала в місці впадіння Кам'янки в Дніпро нову Січ. Але 1711р. російські війська зруйнували і її, тож запорожці мусили йти ще далі на південь і спорудити третю Січ у пониззі Дніпра поблизу Олешок, на татарській території. Одначе більшість запорожців — близько 6 тис.— навесні 1709р. пристали до Мазепи і пройшли з ним, хоча й не без нарікань, увесь шлях до Бендер. Вони не мали іншої ради, бо Петро І заборонив запорожцям повертатися в Україну, а тих, що намагалися це зробити й були схоплені, вбивали на місці. Кілька разів цар показував, що він не жартує: кількасот полонених запорожців вирізано в Переволочній, те саме сталося й на переправі через Дністер. Невеликий, але постійний потік прибульців з України почасти компенсував ці втрати, й узимку 1709р. чисельність запорожців у Варниці зросла приблизно до 4 тис. чоловік.

Як і слід було очікувати, матеріальний і моральний стан емігрантів був жалюгідний. Майже всі вони прибули до Бендер, маючи лише той одяг, що на собі, та особисту зброю. Вони змогли пережити дуже важкий початковий період лише завдяки тому, що збірна спільнота купців — жиди, греки й турки-яничари — надала їм кредит під заставу небагатьох уцілілих коштовностей. Багато запорожців продавали свою зброю і наймалися чорноробами до місцевих поміщиків; 1710р. цареві повідомляли, що "запорожців біля Бендер та в Волоській землі з 4000. А козаки по турках і волохах працюють, сіно косять і жнуть і що де хто заробить, те й мають". У 1711р. Карл XII, забажавши, аби козаки взяли участь у поході проти росіян, мусив спочатку виділити їм гроші на одяг і на викупівлю зброї. Шведам велося трохи краще, ніж козакам, а поляки ходили ще більш обдерті.