Читать «Мазепинці: Український сепаратизм на початку ХVIII ст.» онлайн - страница 18

Хоча це зауваження припадає на час, коли Мазепа та старшина були вже близькі до того, щоб пристати до шведів, воно добре показує, який вплив мали воєнні зусилля царя на українську козацьку еліту.

Попри знаки прихильності — за рекомендацією Петра І гетьман був удостоєний звання князя Священної Римської імперії й нагороджений хрестом св. Андрія — Мазепа теж відчував ненадійність свого становища. Протягом 1705—1708рр. спостерігалися виразні ознаки того, що цар хоче "підвищити" його з гетьманства. Ходили небезпідставні чутки, що Петро І, аби принадити до себе на службу герцога Мальборо, пропонував зробити його князем Українським. А князь Борис Шереметьев, який належав до старої боярської аристократії й був особистим другом гетьмана, застерігав його, що амбітний Меншиков "риє яму" під Мазепою, сподіваючись сам стати гетьманом. Старий гетьман добре розумів, що такі махінації можливі. Згадуючи про престижний, але пустий титул Римського князя, що його він одержав 1708р., Мазепа казав: "...Хочуть мене задовольнити князюванням римської держави, а гетьманство забрати". Відчуття небезпеки та обурення похитнули навіть незрівнянну лояльність українського гетьмана.

Образа, що врешті переконала Мазепу почати серйозні переговори з ворогом, була пов'язана з питанням про захист. Коли Карл XII вторгся в Росію, поширилися чутки, що його союзник Лещинський має намір напасти на Україну. Розуміючи, що його військо надто ослаблене балтійськими походами, щоб захистити країну, гетьман звернувся за допомогою до свого суверена. Як пише Орлик, між гетьманом і царем відбулася така розмова: "...Я сказав царській величності, що коли король шведський і Станіслав зі своїми військами розділяться, й перший піде в державу Московську, а другий в Україну, то ми військом нашим безсилим, частими походами й війною зруйнованим і зменшеним, не зможемо оборонитися від військ шведських і польських, і тому просив я царську величність... щоб принаймні 10 000 від військ своїх регулярних на допомогу зволив дати, а його величність мені відказав: "Не тільки 10 000, але й десять чоловік не можу дати; як можете, самі бороніться".

Для Мазепи це стало останньою краплею. Перед загрозою вторгнення поляків — лиха, яке не тільки розорило б країну, а й зруйнувало б установлений понад п'ятдесят років тому козацький лад,— вірний васал на прохання про допомогу почув од свого суверена категоричну відмову. Звичайно, Петро І мав передусім дбати про власні землі. Але це якраз і було головне: між інтересами царя й інтересами гетьмана проведено межу. Для гетьмана це означало, що Переяславська угода — підстава його вірності цареві — більше не була обопільно вигідною, а значить, уже не могла його зобов'язувати.