Читать «Мазепинці: Український сепаратизм на початку ХVIII ст.» онлайн - страница 110

Григор визнав, що запорожці мають "бурхливу й непостійну вдачу" й інколи дають волю хвилевим почуттям. Але він приписував їхні анархічні нахили бракові сильного командира, який встановив би серед них військову дисципліну. Ясна річ, старший Орлик міг би те зробити, і це була ще одна причина звільнити його з Салонік. Григор нагадав візиреві, що загалом татари мусять бути заінтересовані в тому, щоб мати запорожців на своєму боці, і що дії кількох негідників не повинні заступати спільних інтересів обох народів. Урешті Хасі Алі-ага визнав слушність його аргументів і сказав, що радитиме-ханові зберегти протекцію над запорожцями, "оскільки вони відкидають москалів та поляків і не мають іншої підтримки, крім допомоги від нас".

Перш ніж покинути Бахчисарай, Григор одержав важливі листи від хана до Людовіка XV, Станіслава, Вільнева та Орлика. Каплан-Гірей запевняв своїх кореспондентів у найкращих намірах і обіцяв активну підтримку. Таким чином, Григорову місію до Криму загалом можна вважати успішною. Так, очевидно, вважав і Вільнев, коли 14 листопада Орлик- молодший приїхав до Константинополя.

Існувало кілька причин, чому, на відміну від невдачі в Туреччині, в Криму Григор здобув успіх. По-перше, татари завжди були чутливіші до російської експансії на південь і вже давно усвідомили потребу співпраці з запорожцями проти спільного ворога. По-друге, повернення Каплан-Гірея та його прихильників (майже всі вони брали участь у подіях бен-дерського періоду) забезпечувало Орликам розуміння їхньої мети й проблем, яким не відзначалися попередні хани Саадет-Гірей чи Менглі-Гірей II. Нарешті, при бахчисарайському. дворі, на відміну від Порти, росіяни майже не мали впливу й тому не могли діяти на шкоду гетьмановим інтересам.

РОЗВ'ЯЗКА

 Перша половина XVIIIст. в Європі позначена низкою конфліктів, пов'язаних з престолонаслідуванням. Оскільки вони були передбачувані, сторони мали час приготуватися до майбутніх зіткнень. Саме так сталося з польським престолом. Здоров'я Августа II рік за роком погіршувалося. Протягом цього часу Лещинський робив відчайдушні зусилля, аби здобути підтримку Франції, Англії, Голландії, Туреччини й Криму. Він також розраховував на допомогу Орлика та його "української революції". Але й держави, які опиралися обранню Лещинського, тобто Пруссія, Австрія та Росія — "Союз чорних орлів", також мали час приготуватися. Після деяких вагань вони врешті згодилися підтримати кандидатуру Августа III, сина Августа II. Тим часом росіяни, знаючи про контакти Лещинського з Орликом, почали вживати необхідних військово-політичних заходів на випадок, якщо конфлікт у Польщі пошириться до російсько-турецького кордону й зачепить Україну.

З погляду Росії Україна мала всі передумови для того, щоб стати зоною неспокою. Орликова діяльність за кордоном, небезпечна близькість запорожців, постійна загроза нового вторгнення татар і турків давали досить підстав тривожитися. Крім того, в Петербурзі добре знали про поширене в Україні невдоволення російським правлінням, особливо серед визначальної з політичного погляду верстви — старшини. Тому доки зберігалася небезпека війни з турками, а надто вкупі з польським конфліктом, російські діячі надавали українським справам великого значення.