Читать «Мазепинці: Український сепаратизм на початку ХVIII ст.» онлайн - страница 10

ЗВ'ЯЗКИ КОЗАЦЬКОЇ УКРАЇНИ З ЦАРЯМИ

 З огляду на проблеми, що з ними царі раз по раз стикалися в Україні протягом другої половини XVII ст., постає питання про засоби, за допомогою яких вони могли правити цією країною. Як вони підтримували контакти з українцями? Як наглядали за ними? І до якої міри могли розраховувати, що їхнім наказам коритимуться?

Установою, що підтримувала зв'язок між царем і Гетьманщиною, був Малоросійський приказ (МП). Він був невіддільною частиною чинної в Московщині системи "приказів" і діяв як підвідділ Посольського приказу, тобто установи, що опікувалася закордонними справами царя. Заснований 1663р. (до того часу зв'язки з Україною підтримував сам Посольський приказ), МП проіснував до 1717р. Протягом цього періоду в ньому працювали пересічно близько двадцяти дяків, писарів, перекладачів та охоронців. Вони розташовувалися тільки в Москві, де жили в окремому будинку, разом із гетьманськими представниками, що приїздили до російської столиці.

У стосунках з Україною приказ здійснював три основних види діяльності:

    1) Зв'язок і збирання інформації. Саме МП складав і направляв гетьманам послання, в яких виражалася монарша воля, передавав царям гетьманські прохання та рапорти. Приказ також посилав царські затвердження результатів козацьких виборів і ухвал козацьких рад. Іншою важливою й непростою частиною обов'язків МП було збирання необхідної інформації. Приказ намагався збирати відомості про всі аспекти життя України — у московських посланців, що поверталися звідти, у посаджених там воєвод, у російських та українських купців, членів українських делегацій. Але ці зусилля не завжди давали змогу створити точну картину реального становища на півдні. Згідно з Переяславською угодою, московські чиновники мали доступ лише до кількох українських міст, тим часом як решта країни була для них недоступна. Внаслідок цього в добуванні великої частини інформації вони залежали від українців. А гетьмани зазвичай були дуже перебірливі щодо інформації, яку надсилали до Москви. Через це події в Україні дуже часто заставали Москву зненацька.

    2) Догляд і забезпечення російських залог. МП відповідав за постачання, поповнення та загальну поведінку російських залог, розміщених у декількох українських містах. Оскільки між цими залогами та козаками часто виникали конфлікти, одне з найделікатніших і найзабарніших завдань приказу полягало в тому, щоб їх розсуджувати й пом'якшувати.

    3) "Консульська" діяльність. МП дбав про інтереси російських купців в Україні, видавав дозвіл на подорож між двома країнами, затримував і повертав до Гетьманщини тих українців, які перебували в Росії нелегально, та розв'язував суперечки щодо юрисдикції.

На доповнення до МП, українці мали власні засоби, щоб підтримувати зв'язки з царем. 1669 р., після низки бурхливих антиросійських повстань у Гетьманщині, козацька старшина здобула право тримати одного зі своїх членів у Москві як постійного представника. Одним із найважливіших обов'язків цього урядовця було передавати цареві скарги щодо свавілля російських залог в Україні. Царський припис указував, що запроваджену посаду має обіймати той, "кого гетьман і старшина й усе військо цього боку Дніпра виберуть, і жити йому вказав великий цар у Москві цілорічно, на особливому влаштованому дворі, і коло нього чоловікам п'яти чи шести, щоб гетьманові про справи й про образи на воєвод і вояків або інші справи в малоросійських місцях писати до вибраного, а вибраний приноситиме ті листи людям із приказу, а вони доноситимуть до великого царя". Таким чином, українці здобули можливість висловлювати невдоволення поведінкою росіян у своїй країні.