Читать «Люба Елен із Бріджсвіла» онлайн - страница 31

По обіді вона знову пішла у свою кімнату, заявивши, що хоче помалювати, та коли мама Велла за півгодини зазирнула в дитячу, Елен там не було.

— Дивно, де ж ця неспокійна особа? — промовила Велла, зачиняючи двері в кімнату.

Обшукавши увесь будинок і не знайшовши доньки, вона повернулася назад. Увійшовши в дитячу, раптом почула шепіт, що долинав з-за зсунутих штор.

— Дорогий Санта-Клаусе! — шепотіла Елен, не помічаючи матері. — Подаруй мені на Різдво ляльку із золотим волоссям!

При цьому вона виставляла у віконці рекламний проспект іграшок, відкритий на сторінці із золотоволосою красунею, і примовляла: «Тільки не помилися, любий Санта-Клаусе! Я хочу саме таку ляльку!»

Мама Велла вийшла з кімнати і спустилася на кухню, де місіс Мітсвуд мила посуд після обіду. За півгодини після їхньої бесіди місіс Мітсвуд вже швидко йшла до зупинки, щоби встигнути на черговий автобус у Портсмут, де вона розраховувала відвідати великий магазин іграшок. На обличчі місіс Мітсвуд сяяла посмішка.

Увечері, коли вся родина зібралася за чаєм, Елен знову демонструвала саморобний годинник, який вона мала намір подарувати Санта-Клаусу, і висловлювала гаряче бажання, щоб і святий її не забув.

— Хіба ти не знаєш, Елен, що Санта-Клаус не носить дітям подарунки. Їх купують батьки і підкладають дітям під подушку у різдвяну ніч. Мені мама давно про це розповіла, — раптом заявила Джейн.

На секунду всі дорослі завмерли, знаючи, як Елен вірить у казки і чарівну різдвяну ніч.

— Це неправда! Ти все вигадала! — вигукнула серйозно Елен, повернувшись до кузини. — Санта-Клаус є, і тільки він дарує дітям подарунки! Він прийде і принесе мені мій подарунок… І забере той годинник, який я зробила для нього.

І, голосно заплакавши, вона вибігла з кімнати. Містер Мітсвуд крякнув від розпачу, відклав газету і пішов услід за онукою, примовляючи по дорозі: «Впізнаю свою практичну племінницю! Відібрати у дитини очікування казки — це в її смаку і звичках!»

А мама Велла підійшла до Джейн, погладила її по голові й промовила:

— А якщо Санта-Клаус подарує тобі те, що бажаєш більше за все, ти повіриш, що він існує?

Джейн подивилася на неї знизу вгору і нерішуче відповіла:

— Не знаю… Мені мама завжди говорила, що чудес на світі не буває.

— А ти часто згадуєш маму? — запитала Велла.

Джейн ствердливо кивнула головою.

— Хотіла б до неї поїхати? — продовжувала допитуватися Велла.

Джейн знову кивнула і раптом заплакала:

— Мені у вас дуже добре, та якби ви знали, як я хочу до своєї мами!

— Ну не плач, — втішала її мама Велла. — Витри сльози і піди пограйся з іграшками.

Коли дівчинка вийшла з кімнати, місіс Мітсвуд сказала Веллі:

— Бідолашна дитина! Вона так сумує за Памеллою! Але я покладаю великі сподівання на лялькову колясочку з балдахіном. Я вибрала блакитну з рожевими квіточками. Ти схвалюєш?

— А коли привезуть подарунки? — спитала Велла.

— Через два дні, вранці, — відповіла місіс Мітсвуд.

До кімнати увійшов містер Мітсвуд.

— Все гаразд, — сказав він, беручи зі столу свою газету і всідаючись на кушетку під яскравий абажур. — Владнав непорозуміння, однак це коштувало мені чималих зусиль.