Читать «Люба Елен із Бріджсвіла» онлайн - страница 28

— Так, красива, — промовила Джейн, водячи пальцем по краю столу. — Знаєш, а я, мабуть, залишуся у вас жити. Так сказала моя мама, адже вона має поїхати далеко-далеко, у місто Чикаго. Їй запропонували там роботу, однак вона не може взяти мене із собою.

— Чудово! — щиро зраділа Елен. — Хоча у мене є два друга, це буде просто прекрасно, що ти у нас залишаєшся. А де ж ти спатимеш?

Елен роззирнулася навколо, вибираючи місце для другого дивана.

— Так, — сказала вона, — у тебе буде точно такий же диван, а бабуся зшиє на нього точно такий же чохол. А меблі дідусь переставить. От і буде, де розміститися.

І дівчата з вогниками в очах почали розповідати одна одній, як уявляють їхню кімнату на двох. Непомітно пролетів час. Вони не чули, як їх гукали пити чай, не побачили маму Веллу, яка зайшла до кімнати і, стоячи майже перед ними, декілька хвилин слухала їхні розмови.

— Ви, я чую, вже розставляєте меблі? — з посмішкою спитала вона і, поклавши руки на голови обох дівчаток, злегка повернула їх до себе. — Ну і як?… Виходить?

— Ще й як! — відповіла Елен. — А як ти думаєш, у кого краще? У мене чи у Джейн?

— Ну, мені подобаються і твої пропозиції, і пропозиції Джейн, — дипломатично відповіла мама Велла. — А як дійсно розставити меблі, краще за все розсудить бабуся. Ви ж відправляйтеся вмиватися і чистити зуби, адже давно пора спати.

Глава 11. Подарунок для Санта-Клауса

За тиждень тітка Памелла поїхала з рідного Бріджсвіла, залишивши на піклування дядечка Ніка свою доньку. Її відсутність могла затягтися надовго, тому Мітсвуди вирішили прийняти Джейн у свою родину по-справжньому, а не на якийсь час. Вони любили дітей. Як двадцять років тому взяли до себе осиротілу Памеллу, так і тепер — швидко і назавжди прив’язалися до Джейн. Її постійно балували, купували нові сукні, туфлі і черевички, дарували фарби, альбоми і гаманці, тому Елен злегка ревнувала свою кузину, хоча і розуміла, що у Джейн ніколи не було нічого подібного в житті, а була лише красива і «дуже легковажна» мати. Так необережно висловилася при внучці місіс Мітсвуд. І Елен відразу ж поцікавилася, а чи можна зважити думки, і якщо не можна, то як визначити: легкі вони в людини чи важкі.

— Підростеш, то дізнаєшся, що розмір і вагу думок у всіх людей можна визначити за їхніми вчинками, — відповіла місіс Мітсвуд.

Зате тепер у Елен була справжня сестра! Дівчатка дуже подружилися і жодної хвилини не могли провести порізно: спали, їли, вчилися у капітана Бодібрука в школі юнг, гралися з Алексом і Семмі завжди разом. Щоправда іноді вони сварилися, але тут же мирилися.

Одного разу в дівчаток видався вільний день, і вони гралися у своїй кімнаті в ляльки, яких у Елен було дуже багато, однак найулюбленішою була стара ганчіркова лялька. Звали її Пет. Елен ніколи не засинала без Пет, всю ніч притискала її до себе, а вранці першими словами завжди були: «Де моя Пет, матусю?» Лялька втратила колір і мала досить пошарпаний вигляд, у неї були підшиті голова і руки, її декілька разів намагалися замінити іншою, новою і красивою, однак Елен щоразу так обурювалася і здіймала такий галас, що зрештою Пет дали спокій.