Читать «Люба Елен із Бріджсвіла» онлайн - страница 16

— Номер матиме назву «ДЕНЬ І НІЧ. ТЕЛЕПАТИЧНІ ДОСЛІДИ АЛЕКСА ДРЕЙНА ТА ЕЛЕН-БК», — продовжував Алекс. — А одягнений я буду в чорне трико, лискучі окуляри і накидку.

— Вражає! — з почуттям відповів мсьє Жіль. — Назва і костюм також підходящі. І взагалі, маю вам сказати, що смак у вас є, і що я із задоволенням взяв би вас до себе, коли б вам було вісімнадцять років, а не десять.

Алекс схилив голову і прийняв з рук мсьє Жіля коробку з божою корівкою.

— Ось тільки мені одне незрозуміло, — продовжував той, — хто така БК?

— Який ви недогадливий! — пирхнула Елен. — БК — це божа корівка, а в номері Алекса бере участь Елен-Божа Корівка. Це, щоб мене з нею не плутали.

— Я хотів би виходити на циркову арену з Елен-БК, — додав Алекс, — а вона здійснювала б усі бажання глядачів просто в залі.

— Звичайно, такий номер мав би успіх у публіки, — посміхаючись, відповів мсьє Жіль. — Де ж, як не в цирку, можуть справджуватися наші бажання! Пам’ятаю, коли я був ще маленьким хлопчиком, мене водили на виставу мандрівної трупи братів Лімбовер. Це було дуже давно, проте я й досі пам’ятаю, яке чарівне враження справили на мене акробати в трико, дресировані собачки й голуби. А коли клоун у рудій перуці подарував мені повітряну кульку, я був щасливим, зачарованим і назавжди залишився гарячим прихильником цирку.

— А правда, що в цирку є шпагоковтач і приборкувачі великих отруйних змій? — запитав Семмі, який до цієї хвилини мовчав.

— Правда, — відповів мсьє Жіль. — сам багато разів бачив. Небезпечні і захоплюючі номери. На такі публіка хмарою суне.

— Та вже так… Це вам не божа корівка, — з’єхидничала Елен.

— Даремно ви смієтеся з Алекса, люба леді, — сухо обірвав її мсьє Жіль. — У нього є мрія, у нього є друг. Нехай це всього лише божа корівка, однак наявність у житті мрії і друга приносить радість не тільки їхньому власнику, а й оточуючим. Я, наприклад, тепер спокійний за майбутнє цирку. Поки є такі мрійники, як містер Порксайд і Алекс, цирк житиме в нашому практичному світі.

Тут почувся галас, двері будинку відчинилися, і вся родина разом з капітаном постала перед нашими друзями.

— Ми готові до поїздки, — милостиво повідомила місіс Мітсвуд.

На ній був блідо-рожевий брючний костюмчик, крислатий капелюх і великі круглі окуляри в рожевій оправі. Вона нагадувала метелика, який щойно спорхнув із квітки. За нею стояла мама Велла з кошиком у руках. Симон з рюкзаком за плечима, містер Мітсвуд і щасливий капітан Бодібрук. Щасливим він був тому, що дістав таку пістряву, смішливу і доброзичливу компанію до себе на яхту, де давно вже не лунали дитячий сміх і суперечки.

— Так, — промовив містер Мітсвуд. — Всі зібралися, і ми можемо відправлятися на довгоочікувану морську прогулянку.

Вони вийшли на вулицю і галасливим натовпом рушили через увесь Бріджсвіл до пристані, де на капітана Бодібрука очікувала шлюпка. Біля будинку Алекса компанія попрощалася з хлопчиками.

— До побачення, джентльмени, — говорив мсьє Жіль, гаряче тиснучи їм руки. — Чекаю вас на виставі в моєму цирку і притому досить скоро.