Читать «Лихо давнє й сьогочасне» онлайн - страница 20
Панас Мирний
- Чого нам забиватися? У нас жнива під носом!- одкинулись одрадяни.
Ждуть-пождуть, а їх все-таки на жнива не кличуть, Коли це дивляться - торохтить шляхом з города через село якась машина, блищать на сонці її залізні зуб'я та снасті, червоніють викрашені бильця, колеса; сама низька, розкарякувата.
- Що то? - питаються одрадяни вожчиків.
- Хіба не бачите? Машина! - одказують ті.
- Бачимо, що машина. Та яка?
- Хліб жати. У одрадян кольнуло в серце.
- Як се - хліб жати? Що се ви? Хіба є така машина?
- А кат його знає! Видно, що є; бачте ж - веземо! Одрадяни вірили й не вірили… Вони зроду-віку не чули, щоб машинами можна було хліб жати. Коли скрут та невправка - кинеш серп, за косу візьмешся, а щоб машиною?..
- Та то нас дурять, щоб ціну збити! - втішали старі люди.
- А лихий знає тих німців! Може, вони, на нашу погибель, і таку машину вигадали. Бачте - торік же привезли молотилку,-толкувались молодші.
Тая чутка збентежила все село… А що, яксправді? І тут не стали, і в других втеряли… Що ж прийдеться зимою кусати?
Надвечір у село прийшов прикажчик до машини хлопців наймати.
- По два семигривеники в день - хто стає?
- Тю-тю! Ви подуріли!.. Як це можна по два семигривеники на жнива ставати? Малий, бач, день,- його і в рубля не вбереш, а вони - по два семигривеники!
- Та більше не велено давати. Та це не на жнива, це до машини.
- А багато до неї треба?
- Нащо багато? Всього трьох чоловіка та в'язальників з десяток.
- Та що се ви - подуріли? Таку силу поля тринадцятьма душами підняти?
- То не наше діло: нам так велено. Хочете - йдіть, а не хочете - з другого села візьмемо.
- Беріть! Управляйтесь!
Одрадяни одкинулися, думаючи, що то німецькі крутні, щоб ціну збивати.
- Нехай собі із другого села беруть, а ми подивимося та підождемо. Більше ждали! Ще буде таке, що німець сам до нас прийде кланятись…
Підождали одрадяни до вечора - не йде німець та й посланців не засилає. На ранок вони побачили, що посланці верхами кинулися з двору в різні сторони.
- Поїхали дурнів шукати, їдьте!- сміються одрадяни.
Той день призначався задля зажину. Отже, через те, що одрадяни не схотіли до машини ставати, зажину не було. Німець бігав по двору, гукав, лаявся, а одрадяни, слухаючи те через яр, реготалися.
- Чи бач, яка його гарячка б'є? Аж піна з рота скаче!
- Ми то тепер регочемо, а чи не доведеться нам на кутні зареготатись, як німець справді машиною весь хліб підніме? - спитав хтось.
- Та то дурять нас! Не вір!- забили баки неймовірному.
Того ж таки вечора йшло через село дванадцять чужих парубків і допитувалися шляху до економії.
- Навіщо вам економія?
- До машини найнято - хліб жати.
Одрадяни похнюпилися. Цілу ніч вони погано спали, а на ранок, ще до сонця, піднялися й якось боязко позирали на панський двір.
Аж ось почало й сонце зіходити, з двору донісся томін. Незабаром виїхала звідти парою кіньми машина й подалася на поле; за нею йшло дванадцять парубків, німець, прикажчик.
- Бач, яку червону шкуру потягли! Ану, ходімо та подивимося, як вона буде шкобертати,- казали одрадяни й собі за машиною сипнули в поле.