Читать «Лихо давнє й сьогочасне» онлайн - страница 19

- їдьте, їдьте собі та назад не вертайтесь: нам просторіше буде! - проводжали їх кріпаки, радіючи, що панські добра пустошаться й що незабаром усе те буде їх. От тілько прийде слушний час - усе нам верне.

А жиди тим часом своє діло робили: по селах шинки позаводили, за горілку й робочих наймали, і всяку всячину міняли: курей, гусей, яйця, сукна, полотна- все, що земля родила й на собі носила, і що людські руки виробляли.

Минув рік-другий - і знову панські лани заколосилися житом-пшеницею; панські степи окривалися наймитською косарською піснею - не вільною та веселою, а зачмеленою жидівською горілкою. А після того незабаром почалося й межування: панські землі докупи зводили, кругом села, мов залізним путом, обгортали. Оренда пішла вгору, земля подорогшала, а "слушний час" не приходив та й не приходив… Не раз і не два доводилося глибоко чухати потилиці тим, хто відкинувся наділів.

Та нікому то так не далося взнаки, як одрадянам. Кругом села-скілько оком не скинь-папські лани та луки; став, що з нього за кріпацтва ніхто не боронив води брати та скотину напувати, одійшов до панського садка, його тепер валом обнесли, од села одго-родили - водопою нема; колодязі - господарські, та й то де-не-де. Прийшлось одрадянам - хоч пропадай! Кожна курка, гуска оплачена й переплачена за ту потраву; свиней на прикорнях держали, скотину зовсім звели.

- Навіщо та скотина, коли за неї тілько плати, а робити нею нічого та й ні на чому? - казали одрадяни й жалкували, що послухалися наговору про "слушний час" та відкинулися від наділів.

Тепер би й назад, та не можна. Добивалися Одра-дівщину хоча в оренду взяти, давали паничеві дорогшу плату, ніж жид давав, та панич не схотів. Він із загра-ниці вправителя-німця прислав, а німець і ровами обкопався, і огорожею одгородився. Одрадяни все далі та далі нищіли-пустошилися; тини осувалися - нічим їх городити, хати старіли, кривилися - нічим полагодити, оселі дірчавіли-осувалися… То старці немічні жили, а не колись заможні хазяїни господарювали. Тілько й надії, що на заробіток у того ж таки німця.

А чи багато ж то в нього заробиш? Він про те тілько й дбає, як би найменшу плату дати; він про те тілько й мислить, як би без людей обійтись… Усе якісь новини заводить, машини виписує.

От і цього року: розчитували та розкладали одра-дяни на жнива. У панича такі жито та пшениця поросли густі та високі-благодать божа! Буде паничеві, та достанеться й женцям. Одрадяни вже лічили, скілько-то заробітку спаде на їх долю, що треба зоставити на харч, а що - продати. Нікого не заманювала думка на вільні степи, на далекі сторони. Чого його з місця зриватися та втрачатися, коли тут і на нашу долю буде?.. Сиділи одрадяни по своїх хатах та дожидалися, коли їх покличуть на жнива.

От уже й пора наставала. З других економій приїздили рядчики наймати одрадян, давали плату не малу.