Читать «Лис Микита» онлайн - страница 3

Крикнув тенором лицарським:

«Милосердя, царю мій!

Вся надія наша вбита!

А убійця - Лис Микита!

Най нас суд розсудить твій.

Ми в монастирі святому

Проживали й зла нікому

Не чинили. Та не раз

Бачив я, що попід брами

Лис мишкує,- все за нами

Своїм хижим оком пас.

Я сі штуки добре знаю,

Своїм дітям повідаю:

«Стережіться, крий вас біг!

В ліс мені не вибігати,

Бо там ворог наш зубатий,

Він життя вас збавить всіх.»

Аж тут раз стук-стук до брами:

В волосянці перед нами

Став Микита, як монах,

Повітав нас благодаттю

І з цісарською печаттю

Лист отвертий мав в руках.

«Ось вам,- каже,- лист безпеки!

Каже цар, щоб відтеперки

Між звірами був спокій,

Щоб братався Вовк з Вівцями

І щоб я навіки з вами

Був як друг, як брат, як свій!

Бач, пустинником я стався

І від м'яса відцурався,

Їм лиш зілля й дикий мід.

Мир вам, діти! Жийте з богом!»

І, вклонившись за порогом,

Він пішов собі у світ.

«Ну,- тут дітям я говорю,-

Воля, діти! Можна з двору

Нам по стернях погулять!»

Радість, втіха, спів між нами!

Всі ми рушили до брами,-

Та не всім прийшлось вертать.

Лиш ми вийшли,- гульк, з укриття

Як не скочить Лис Микита

Та й хахап мою дочку!

Я як крикну: «Кукареко!»

Але він вже був далеко,

Вже сховався у ліску.

Я кричу, мов в дзвони дзвоню…

Вірні пси за ним в погоню

Кинулись - та, боже мій! -

Принесли лиш труп бездушний!..

Так той злодій непослушний

Зневажає наказ твій!»

Цар сказав: «А що, Бабає?

Дуже острий піст тримає

Твій братанок! Бачиш сам,

Як то він спасає душу!

Ні, кінець зробити мушу

Всім подібним хапунам!»

І Медведя зве, Бурмила:

«Як тобі в нас ласка мила,

Друже, меч свій прив'яжи,

Йдти до Лиса,- най, мосьпане,

Зараз тут на суд мій стане,-

Строго-строго накажи!

А вважай на ту падлюку,

Щоб не вдрав яку він штуку,

Бо то, брате, хитрий звір!» -

«Що, мене б він смів дурити?»

Закричав Медвідь сердитий

Та й потяг в Микитин двір.

ПІСНЯ ДРУГА

Гей, хто в лісі не буває,

Той не бачив, той не знає,

Як Микита Лис жиє.

Лисовичі - славний замок.

Не один там хід і ґанок,

Ям, скриток чимало є.

Лис Микита в своїй буді

Спочива собі по труді,

Аж нараз почув: стук, стук!

Глянув - ой, небесна сило!

Аж се сам Медвідь Бурмило,

А в руках страшенний бук.

«Гей, Микито! Де він, ланець?

Вилізай! Ось я, післанець

Від саміського царя!

Наробив ти зла багато,

Злий на тебе Лев, наш тато,-

То й спокутувать пора!

Кличе цар тебе на суд:

«Най мені явиться тут

Лис Микита, гайдамака!

А не хоче йти в мій двір,-

На тортури, під топір!

Най пропаде, мов собака!»

Лис Микита зчулив вуха,

Коло брами пильно слуха

Тих грізних медвежих слів.

«Ех,- гадає,- що б зробити,

Сього дурня раз провчити,

Щоб так гордо не ревів!»

Хитро в шпарку зазирає,

Чи де засідки немає?

Але ні, Бурмило сам!

Ну, тоді він вийшов сміло,

Втіхою лице горіло:

«Вуйку, ах, вітайте ж нам!

Вуйку, ви ж се? Бійтесь бога!

Так далекая дорога,

А такий надворі сквар!

Ви втомились, ви без духа,

Піт вам скрізь тече з кожуха!

Що ж то, наш вельможний цар

Інших вже послів не має,

Що найліпших посилає,

На найстарших труд валить? -

Ну, подвійно рад я тому,

Що хоч раз до мого дому

Гість так чесний загостить.

Суд для мене - з маслом каша!

Знаю-бо, що мудра ваша

Рада захистить мене.