Читать «Ліричні пісні Давнього Єгипту» онлайн - страница 3

Отож одного дня він навантажив ослів лозою та очеретом, содою, сіллю, дровами, гарбузами, ганусом, зерном і всіма найкращими товарами з соляної оази. Так той купець поїхав на південь до Хінінсутона, а як він доїхав до місця, що зветься Пафіфі, недалеко від містечка Маденіта, він здибав чоловіка, що стояв над водою. Тотнахуїті було йому на ймення, був він син чоловіка, що звався Азарі, підданий великого управителя Маруітенсі. Сей Тотнахуїті, ледве побачив ослів того купця, сказав, дивуючись в своєму серці: «Оце добрий час, щоб захопити собі добро сього купця».

Отже хата сього Тотнахуїті стояла при дорозі і виступала на дорогу так, що аж дорога в тому місці була не ширша від полотна; а по один бік дороги була вода, а по другий бік – нива. Сей Тотнахуїті сказав своєму слузі: «Принеси мені мерщій шматок полотна з дому». Слуга зараз же приніс. Він розстелив полотно по дорозі так, що один край торкався води, а другий – ниви.

Отож ледве той соляр ступив на битий шлях, сей Тотнахуїті сказав: «Будь ласка, соляру, чи то ти маєш ступити на моє полотно?» Соляр сказав: «Будь ласка, се ж добра дорога». І він трохи збочив з дороги. Але сей Тотнахуїті сказав: «То се ти маєш іти по моєму збіжжі замість дороги?» Той соляр каже: «Я йду, як треба, та узбіччя високе, збіжжя заходить на дорогу, а ти застелив нам дорогу своїм полотном. Невже ж ти не даси нам пройти дорогою?» Аж тут один осел набрав повен рот колосків. Тотнахуїті сказав: «Я тобі заберу твого осла, соляру, бо він їсть моє збіжжя, і я його пущу в роботу, бо він сильний». А соляр сказав: «Я йшов просто дорогою. Щоб не було суперечки, я одвів набік осла, а тепер ти забираєш його за те, що він раз ухопив колосків! Але ж я знаю пана сеї маєтності, се – великий управитель Маруітенсі, а він же якраз той, хто нищить кождого злодія у всій цілій Землі, – невже ж мають мене ограбувати задля нього на його маєтності?» Тотнахуїті сказав: «Се ж я до тебе говорю, а ти думаєш про великого управителя Маруітенсі». Узяв зелену галузку з тамариска і збив йому ціле тіло; забрав йому всі осли і загнав їх у своє поле. Соляр же став плакати гірко з того жалю, що з ним таке зробили, а той Тотнахуїті сказав: «Не голоси, соляру, а то підеш у місто бога-володаря мовчання». А соляр сказав: «Ти мене набив, ти загарбав моє добро, а тепер ще й одбираеш скаргу від уст моїх! Божественний володарю мовчання, верни мені моє добро, щоб я не скаржився на твою жорстокість».

Примітки

1

Озіріс, що вважався переважно богом над мертвими.

2

Тут поет, може, мав на увазі не справжніх богів, а фараонів, що вважалися втіленням богів на землі.

3

Імготеп і Гордудуф (або Дадуфгор) – славні в давньому Єгипті царі-мудреці.

4

Озіріс.