Читать «Куди приводять мрії» онлайн - страница 6

Я крутнувся на місці – до кімнати стрімко увійшли двоє лікарів. Я відступив, аби дати їм дорогу до пацієнта.

Один із лікарів почав дути йому в рота. Інший тримав шпрр… По буквах: ш-п-р-и-ць, так. Я бачив, як він загнав кінець голки під шкіру чоловікові. Потім вбігла медсестра, штовхаючи перед собою якийсь агрегат на колесах. Один із лікарів притис кінцями два товсті металеві прути до голих грудей пацієнта. Той смикнувся. Тепер я знав, що між мною і тим чоловіком немає зв’язку, адже не відчув нічого.

Спроби були марні. Чоловік помер. Кепсько, подумав я. Його родина горюватиме. Подумавши так, я згадав про Енн і дітей. Я маю знайти й заспокоїти їх. Особливо Енн – я знав, як вона налякана. Моя бідна, моя люба Енн.

Я розвернувся і вийшов у двері. Праворуч був туалет. Глянувши всередину, я побачив унітаз, вимикач світла і кнопку поряд із червоною лампочкою, під якою було написано «Екстрений виклик».

Я увійшов до холу і впізнав його. Так, звісно. Сюди мене мали доставити в разі нещасного випадку – за вказівкою на картці в моєму гаманці. Лікарня «Моушен Пікчер Госпітел» у Вудленд-Гіллз.

Я зупинився і спробував скласти все докупи. Була автокатастрофа. Мене привезли сюди. Чому тоді я не в ліжку? Але ж я був у ліжку. Тому самому ліжку, де лежав мрець. Схожий на мене мрець. Усьому цьому мало бути якесь пояснення. Але я не міг його знайти. Не міг міркувати чітко.

Нарешті відповідь знайшлася. Я не був впевнений, чи вірна, – але іншої на думку не спадало. Я мав погодитись із нею, хоча б на той момент.

Я був на операції під наркозом. Усе це відбувалося в моїй голові. Ось і відповідь. Усе решта не мало сенсу.

«Що тепер?» – думав я. Незважаючи на нещасливе становище, я посміхнувся. Якщо все це відбувається у мене в голові, то хіба, розуміючи це, я не можу цим керувати?

«Гаразд, – сказав собі я. – Зроблю так, як вирішив». А вирішив я знайти Енн.

Не встиг я цього подумати, як побачив іще одного лікаря, який біг через хол просто на мене. Я навмисно спробував його зупинити, але моя простягнута рука пройшла крізь його плече. Нічого, сказав я собі. По суті, мені це сниться. Будь-яка безглузда річ може трапитись уві сні.

Я рушив далі через хол. Проминув кімнату з зеленою карткою й білими літерами: «Не палити! Застосовується кисень!» Який незвичайний сон, думав я. Ніколи не міг читати уві сні. Щойно пробував, як слова просто зливалися. Цей же напис я прочитав без зусиль, незважаючи на загальну нечіткість зображень.

Звісно, це не сон у прямому розумінні, сказав я собі, намагаючись якось пояснити це. Бути під наркозом – не те саме, що спати.

Задоволений поясненням, я кивнув і продовжив свій шлях. Енн має бути в кімнаті очікування. Я зосередився на тому, щоб знайти і заспокоїти її. Я відчував її страждання так, наче вони були моїми власними.