Читать «Куди приводять мрії» онлайн - страница 14

Я відчув, як моя свідомість ніби провалюється в чорну порожнечу.

Тепер це точно був сон. Мав бути. Моє життя розгорталося переді мною низкою живих картин. Щось у цьому вразило мене. Хіба я вже не бачив такого, тільки швидше і заплутаніше?

Цього разу плутанини точно не було. Я, наче глядач у кінозалі, дивився фільм під назвою «Моє життя». Кожен епізод, від початку і до кінця. Ні, не так. Від кінця до початку. Фільм починався аварією (отже, вона була насправді) і рухався назад, до самого народження, підкреслюючи кожну деталь.

Я не буду заглиблюватися в ті деталі, Роберте. Це зовсім не та історія, яку я хочу розповісти, – вона забрала б багато часу. Життя кожної людини – цілий том епізодів. Уяви, що всі моменти твого життя пронумеровано один за одним і кожен подається з детальним описом. Двадцятитомна енциклопедія людського життя, щонайменше.

Дозволь мені коротко змалювати цю демонстрацію сцен. Це було щось більше, ніж «промайнуло перед очима». І я був більш ніж глядач, це стало зрозуміло дуже швидко. Я проживав кожен епізод, гостро сприймаючи, відчуваючи й розуміючи водночас. Це було яскраве явище, Роберте. Будь-яка пережита емоція підсилювалась із кожним новим рівнем усвідомлення.

Важлива деталь. Сутність цього дійства полягала в розумінні: всі мої думки були справжні. Не лише речі, які я казав і робив. Все, що пройшло крізь мій розум, позитивне чи негативне.

Кожен спогад оживав переді мною та в мені. Я не міг їх уникнути, як не міг відбутись поясненням, виправдатись. Я міг лише проживати їх знову, повністю усвідомлюючи, не обманюючи себе. Зараз, коли прикидатися було неможливо, правда поставала переді мною в усій красі. Не так, як я гадав. Не так, як я сподівався. Тільки так, як було.

Мене мучили мої невдачі. Те, що я відкидав, зневажав, ігнорував. Те, що я мав дати, але не дав – моїм друзям, родичам, мамі й тату, тобі й Елінор, моїм дітям, здебільшого Енн. Кожна нездійснена справа завдавала мені гострого болю. Не лише в особистому житті, а й у професійному – мої невдачі як письменника. Безліч написаних мною сценаріїв, які нікому не принесли добра, але багатьом завдали шкоди. Колись я ставився поблажливо до цих робіт. Тепер, під час жорсткого викриття, неможливо було виправдовуватись, неможливо дивитися крізь пальці. Безкінечна черга провалів перетворилася на один глобальний докір: як багато я міг зробити, та як непоправно я змарнував майже всі надії.

Не скажу, що цей суд був несправедливий. Не скажу, що шальки терезів були виведені з рівноваги. Те добре, що траплялося в моєму житті, висвітлювалось не менш яскраво. Життєві звершення, прояви доброти – це все також було присутнє.

Проблема в тому, що я так і не дійшов до кінця. Наче хтось здаля потягнув канат – так само відволікло мене від перегляду горе Енн.

«Люба, дай мені подивитися», – здається, я промовив це вголос. А може, лише подумки.

Я зрозумів, що знову лежу поруч із нею і мої повіки важчають, щойно я намагаюся їх підняти. Звуки, що вона видавала уві сні, були для мене наче ніж у серці.