Читать «Кримінальне право України. Загальна частина.» онлайн - страница 10

Роман Вікторович Вереша

Положення Загальної частини КК України подано у 15 розділах.

У розділі І Загальні положення (ст. 1–2) визначено завдання Кримінального кодексу та підстава кримінальної відповідальності. В основу цих інституцій покладено вироблені міжнародною спільнотою гуманні та демократичні принципи: закон карає лише за суспільно небезпечне діяння; таке діяння визначено в законі, як злочин за формулою nullum crimen nullum poena sine lege (букв. немає злочину, немає покарання без точної вказівки закону), та вирішувати питання, вчинено чи не вчинено особою злочин, має лише суд.

У розділі II Закон про кримінальну відповідальність (ст. 3—10) визначено джерело законодавства України про кримінальну відповідальність, яким є Кримінальний кодекс України, що ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

У цьому розділі міститься низка статей: щодо набуття кримінальним законом чинності та його дії у часі і в просторі; про чинність кримінального закону щодо злочинів, вчинених громадянами України та особами без громадянства за межами України; про правові наслідки засудження особи за межами України; про видачу злочинців іноземній державі.

У розділі III Злочин, його види та стадії (ст. 11–17) дається поняття злочину, класифікація злочинів, закінченого та незакінченого злочину. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Розділ IV Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину) (ст. 18–22) визначає вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність; розкриває зміст таких понять, як осудність, неосудність та обмежена осудність. Йдеться також про те, що «особа, яка вчинила злочин у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманливих речовин, підлягає кримінальній відповідальності» (ст. 21 КК).

Розділ V Вина та її форми (ст. 23–25) містить визначення поняття «вина» та розкриває зміст умислу і його видів, а також необережності та її видів.

У розділі VI Співучасть у злочині (ст. 26–31) дається визначення як поняття співучасті у злочині, так і співучасників злочину; йдеться також про злочини, які вчинюються групою осіб, організованою групою та злочинною організацією.

У розділі VII Повторність, сукупність та рецидив злочинів (ст. 32–35) розкривається поняття зазначених інституцій, визначені критерії відмежування повторності злочинів від продовжуваного злочину.

У розділі VIII Обставини, що виключають злочинність діяння (ст. 36–43) до таких обставин віднесено не лише необхідну оборону і крайню необхідність, як це було за КК 1960 року, а й такі обставини, як умовна оборона; фізичний або психічний примус, виконання наказу або розпорядження; діяння, пов’язане з ризиком; виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.