Читать «Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)» онлайн - страница 58

3. „Товажнство аґрарно-осадніче“ у Львові, — авторизація з 4. падолиста 1919. Се товариство мав в Кракові _гвербун-кове бюро“ для спроваджування польських кольонгстів з Польщі до Східної Галичини. Висше подали ми виводи директора сього товариства, п. СтеФануса, які ясно говорять про пляни сього Товариства скольонізуватн Східну Галичину польськими селянами.

4. „Банк збмскі для кресув, товажиство акцийне^и в Ланцуті, з філіями у Львові ii Копичинцях, — авторизація з 22. падолиста 1919.

5. „Поль^ке Бюро ІІарцелнцийне“ у Львові, — авторизація з 29. грудня 1919.

(3. „Товажиство Залічкове для ноняту Мосьціскєг*о^и и Мо-стисках, авторизація з 3. липня 1920.

7. „Польска ілвба^-*, парцелнційна спілка у Львові — авторизація з 3. липня 1920.

8. _гПодольгкі Звйонзек Зємнн“ у Львові, — авторизація з 3. липня 1920.

Українському парцеля цінно му товариству „Земля*⁴ у Львові, яке внесло просьбу о авторизацію в падолисті 1919, Головний Земський Уряд — після 3-місячного проволікання — рескриптом з

27. марта 1920 (ч. 4.402) відмовив авторизації.

Наведені польські інституції, а так само приватні особи, які дістали авторизацію, ведуть очевидно виключно парцеляцію кольонізаційну, поселяючи на землях великої власности в Східній Галичині виключно польських селян зноза границь Східної Галичини.

Хоч до сього вони не потребували аж заохоти з боку польського правительства, одначе розпорядок президента Головного Земського Уряду з

27. жовтня 1919 виразно приписує їм такий напрям діяльности.

Покликуючися на сей розпорядок, згадані інституції не хвтять продавати землі навіть місцевим селянам римо-католицького обряду, яких польські власти вважають за Поляків і громадян Польщі, бо ходить о се, щоби спровадити до Східної Галичини як найбільше число польського елементу зпоза її границь. Так „Ґаліцийскі Банк Кредитови Зємскі^ь< відмовив місцевим селянам римо-католицького обряду продажі землі •в маєтку дідича Серватовського в Озерянах, повіт Бучач, розпродуючи її виключно між польських селян з Західної Галичини.

Українське селянство від купна землі очевидно виключене: і на основі закона (Українці не е громадянами польської держави) і на основі висше представлених тенденцій польської кольонізаціиної політики. За те були випадки, що українському селянинові який хотів купити землю, казали, нехай принесе метрику хрещення від римо-католицького священника, себто, нехай переходом на римо-католицький обряд докаже, що він е Поляк і громадянин Польщі.

Для підпирання кольонізації ухвалив польський сойм ряд законів, а саме: закон з 19. грудня 1919 про утворення кольонізаційного фонду, на який Рада міністрів призначила як першу рату 70 міліонів марок (на основі розпорядку Ради міністрів з 16. червня 1920 з сього Фонду можуть користати тільки громадяни польської держави, отже українські селяни виключені); закон з 9. січня 1920 про тарифові полекші на зелізницях для кольоністів, які переносяться на кольонії; закон з 16. липня 1920 про „тимчасові фонди для фінансування земельної реФорми^и на що поки-що призначено капітал пів міліярда марок, який в першій мірі піде також на кольонізаційну парцеляцію; дальші закони приготовляються.