Читать «Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)» онлайн - страница 39

1920 предложено новий спис учителів, непринятих до служби. — 3. вересня 1920 була делеґадія у польського міністра просвіти Ратая.

На сім поки-що вривається ряд українських депутацій і меморіялів в справі українського учительства і української школи.

В кінці зазначимо, що маємо певні відомости про над 150 випадків неприняття до служби і переслідування (арештування, інтернування і т. п.) українських учителів, яким не можна закинути ніякої вини.

2. Стан українського шкільництва.

Висше представлені зарядження Краєвої Шкільної Ради проти українського учительства вже самі говорять і про стан українського шкільництва. Без українського учителя нема української школи. Польський учитель в українській школі є не учителем, а жандармом, який має помагати иншим польським властям держати українське населення в руках і поль-щити. А без української школи нема для українського молодого покоління науки і просвіти. В польській школі українська дитина, коли й буде до неї принята, зустрічає як в учителях так і в учениках окруження крайнє вороже до всего, що українське, окруження, в якім вона виставлена на переслідування і на наругу над всім, що для неї святе.

Отже недопущенням українського учительства до служби польське правительство нищить українську школу, а нищенням української школи нищить змогу науки і просвіти для українського молодого покоління.

Тепер представимо справу в окремих катеґоріях

шкіл.

А. Народні школи. Українські учителі були азняті передовсім в українських школах. Отже ясна річ, що з усуненням українського учительства зі служби українські народні школи переважно не Функціонують. Так загал українського сільського населення остав зовсім без народньої школи.

Де до українського села прийде учитель Поляк, там першим його ділом б перемінити українську школу на польську. В сім помагає йому окружна шкільна Рада, якої предсідателем староста, шєф політичної адміністрації новіту. В сій справі староста поступає дуже просто: приказує громадській раді перемінити українську школу на польську. Для приміру наведемо прикав окружної шкільної Ради в Рогатині з 8. падолиста 1919, ч. 988, виданий до громадської управи в Стратині; він звучить: „Поручається громадській управі, щоби нредложила негайно справу громадській раді і перевела ухвалу, що громада бажає собі знесення української викладової мови в школі і заведення польської.“

Втих містах і місточках, де побіч польських народніх шкіл істнували також українські, Функціонують тільки польські школи, а українські замкнені. Прим., в Яворові староста заявив депутації українських родичів, які домагалися отворення тамошньої української школи, що для українських дітий окремої школи не треба, і наказав оголосити в українській церкві, що українські родичі мають під загрозою кари посилати дітий до польської школи.

У Львові істнуе всего на всего одна міська на-родня школа з українською викладовою мовсю (школа ім. Маркіяна ПІашкевича). Сю школу польські власти посоромилися замкнути, але за те усунули з неї українських учителів і заступили польськими, які відносяться ворожо до українських дітий. Українські родичі висилали до польських властий цілий ряд депутацій, які все чули ті самі заяви: що справу розслідиться і що потрібно зарядиться. Остання така депутація, про яку маємо відомість, була 16. жовтня 1920 у делегата варшавського міністерства просвіти п. Собінського. П. Собінський, вислухавши представлення делегації, удав здивованого, що доси ще не переведено в школі потрібних змін, і обіцяв грозглянути справу й видати потрібні зарядження“...