Читать «Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)» онлайн - страница 32

Президент Краевої Шкільної Ради уважає очевидно Східну Галичину власністю польської держави, а український нарід сього українського краю, який не хоче піддатися під панування Польщі, ворогом польської держави. В сім дусі він пише: _г1Де не обняли польської держави постійні границі, а вже вороги обпали її довкола сильним натиском, і вдираються в її оселі. “ Так пише високий урядник польської держави, яка власне сама напала на українську Східну Галичину!

Далі розвиває президент Краевої Шкільної Ради думку, що в польській державі повинен панувати прінціп „Suumcuique“ („Віддай кождому, що йому належиться“), прінціп, по якому „кождий Поляк в значінню державної приналежности“ повинен бути рівний перед правом.

Одначе — пише президент Краевої Шкільної Ради

— „се очевидно не відноситься до осіб і ґруп, <>кі не почуваються до ніяких обовязків супроти Польщі, бачуть в Польщі чужий для себе державний орґанізм і хотять осягнути для себе окрему державність або прилучитися до инших держав Вони не є польськими громадянами, отже їх можна трактувати тільки як чужинців, на основі міжнароднього права, з усіми додатніми і відєм-ними наслідками його приписів. Полишаю при тім очевидно протидержавні вчинки, які підпадають під приписи карних кодексів."

Отже українська Східна Галичина має належати до Польщі, але українське населення сього краю не повинно мати в Польщі ніяких прав, воно повинно бути трактоване як чужинці. Фраза про міжнародне право, якою прикрасив п. Цолль сей свій вивід, була очевидно брехнею. Як показали дальші події, польське правительство взагалі і зокрема Краєва Шкільна Рада трактують українське населення Східної Галичини як ворогів польської держави.

Ся тенденція виявилася в цілім ряді розпорядків Краєвої Шкільної Ради, до яких прийдемо низше, і на „першім від прилучення Галичини до Польщі“ ^{1 засіданню Краєвої Шкільної Ради дня 3. червня 1919. Се засідання описує „Дзеннік ужендови“ ч. 5 з 1919 і з нього беремо наші відомости.}

І так президент Краєвої Шкільної Ради п. Цолль, висловившися в крайнє обидливих словах про українське правління, „повідомив зібраних, що Краєва Шкільна Рада видала ряд заряджень, які мають за ціль головно негайне отворення польських шкіл і усунення зі шкіл всіх учителів, які за українського правління допустилися каригідних учинків, до них заохочували або брали в них участь“.

Тим самим духом були переняті всі зібрані. „Дзєннік ужендови“ ось як передає їх думки: „Треба ствердити теперішній стан, покарати злочинців і зараз усунути їх з правління і школи . . . Власть треба виконувати поки-що без Українців, хоч для них, бо ті* що мають провід, показали, що не вміють правити . . . Аж після пацифікації буде час на угоду, але не з тими, які викликали катастрофу.“

Далі характеризує настрій сього зібрання Крабвої Шкільної Ради отся резолюція: „З кождим днем появляються що-раз сумнійші відомости про жорстоке, варварське поведенпя т. зв. українських властий 8 польським населенням. Між убитими й катованими знаходяться ученики, учителі і професори Поляки. Краева Шкільна Рада не може в своїх нарадах поминути сього мовчанкою, отже висловляе почесть тим учителям і ученикам, які оставши на місци, не вважаючи на муки і переслідування, стояли непохитно при польськім прапорі і витревали. Рівночасно висловлюв Краева Шкільна Рада переконання, що як доси так і далі польське учительство і польська молодіж витревае при своїх обовязках, як взагалі, так особливо на своїх окраїнних позиціях“ (значить на українській землі!).