Читать «Коса. Сплетіння долі» онлайн - страница 11

У колі своїх співробітників і партнерів Сара цього не показувала. Вона взяла за правило ніколи не говорити про своїх дітей. Сара не згадувала про них у розмовах, не ставила їхні фото в рамку на робочому столі. Коли їй доводилося їхати на прийом до педіатра чи на шкільні збори, яких не вдавалося уникнути, вона зазвичай казала, що вирушає на зустріч поза офісом. Вона знала, що краще піти раніше під приводом «пропустити чарочку», ніж обмовитися про проблеми з нянькою. Краще було брехати, вигадувати, заплутувати сліди – все, що завгодно, тільки не визнавати, що в неї є діти, іншими словами: пута, обмеження, скутість. Вони створювали перешкоди, заважали присвячувати час роботі, розвитку кар’єри. Сара згадує, як одна жінка в колишній конторі, де вона працювала, яку тільки-но підвищили до посади партнерки, повідомила про свою вагітність: її в той же день повернули на посаду рядового співробітника. То була тиха, невидима, звичайна жорстокість, проти якої ніхто не насмілювався виступити. З тієї історії Сара зробила для себе висновки. Жодного разу, коли вона виношувала двох дітей, вона не сказала про це своєму керівництву. На диво, її живіт досить довго лишався пласким: аж до сьомого місяця її вагітність майже неможливо було помітити, навіть коли вона була вагітна близнюками, ніби діти в її лоні відчували, що треба сидіти там тихо. То був їхній маленький секрет, така собі мовчазна угода між ними. Декретну відпустку Сара скоротила до мінімуму, повернувшись до офісу вже через два тижні після кесаревого розтину – з бездоганною фігурою, втомленим обличчям, ретельно прихованим під шаром макіяжу, з ідеальною посмішкою. Зранку, перед тим як заїхати на парковку біля контори, вона зупинялася на стоянці біля супермаркету, щоби дістати із заднього сидіння дитячі крісельця та покласти до багажника, аби їх, бува, хтось не помітив. Звичайно, її колеги знали, що в неї є діти, але вона робила все можливе, щоб ніколи їм про це не нагадувати. Секретарка має право говорити про нічні горщики та про те, як у дитини ріжуться зубки, та аж ніяк не партнерка.

Таким чином Сара вибудувала абсолютно герметичну стіну між своїм професійним і сімейним життям: вони йшли кожне своїм шляхом, як дві паралельні лінії, що ніколи не перетинаються. То була крихка, нестабільна стіна, де-не-де вкрита тріщинками, і, можливо, одного дня ця стіна таки розвалиться. То й що? Їй подобалося думати, що діти пишатимуться тим, що вона спромоглася побудувати і ким змогла стати. Вона намагалася компенсувати невелику кількість проведеного з ними часу якістю цих нечастих посиденьок. Під час цих моментів Сара ставала люблячою і турботливою матусею. Для всього іншого був Рон – «Magic Ron», як прозвали його діти. Він сміявся з цього прізвиська, що перетворилося майже на супергеройське ім’я.