Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 98

Сержіу Буарке ді Оланда

зір — завдяки поліграфічному оформленню або зовнішньому вигляду книжки;

дотик — завдяки м’якій або шорсткій поверхні сторі­нок;

слух — завдяки м’якому потріскуванню під час перегортання сторінок;

нюх — завдяки різкому аромату друкованих сторінок чи тонкому аромату шкіряної обкладинки;

смак, а саме інтелектуальний, ба навіть фізичний смак книжки, який відчуваєш, коли злегка зволожуєш кінчики аркушів, аби їх було легше перегортати».

Цей імператор, якого хтось порівняв з протестантським пастором, котрий читає проповідь у католицькому храмі, насправді не був надто рідкісною пташкою в Бразилії другої половини ХІХ століття. Багато рис його характеру чудово збігаються з властивостями вже згаданих нами раніше позитивістів, які також дуже любили друковані сторінки, від яких вони вчилися відтворювати дійсність відповідно до власних смаків і суджень. Немає нічого по-справжньому надзвичайного у подібному ставленні: Педру ІІ є типовим представником свого часу й своєї країни. Причому настільки типовим, що він, хоч би як парадоксально це звучить, став одним із піонерів цього перетворення, в результаті якого стара колоніальна аристократія, аристократія великих сільськогосподарських баронів — прибічників домашнього вогнища — поступилася своїм місцем на користь іншої, суто міської, аристократії, що складалася з прихильників талантів і книжності.

Так сталося тому, що разом із занепадом старого сільського трибу життя й утратою його найвидатнішими представниками свого панівного становища цілком природно порожнє місце посіла нова еліта, або ж аристократія «духу». Жодне угруповання не було настільки підготоване для збереження за можливості глибинного аристократизму нашого традиційного суспільства, як люди з уявою, вихованою творами французьких письменників. Сама наявність подібних рис, які зазвичай набуваються ще в дитинстві й юнацтві, позбавлених насущних матеріальних проблем, була достатньою для появи цілої плеяди «щасливих володарів» (beati possidentes).

Утім, є й інші риси, що притаманні нашій інтелектуальній еліті, які дозволяють їй виконувати свою суто консервативну й самовладну місію. Одною з них є припущення, ще вельми поширене й у наші дні, згідно з яким справжній талант повинен бути спонтанним, уродженим, як і справж­ній аристократизм, бо наполеглива праця й навчання дають змогу здобути знання, але завдяки своїй монотонності та повторюваності уподібнюються низьким ремеслам, від яких людина деградує. Іншим проявом є добровільне відчуження від навколишнього світу, а також осягання недоступних досвідному пізнанню найтиповіших його проявів. Також слід пам’ятати про поширену, хоча й не завжди очевидну тенденцію до досконалого оволодіння певним інструментарієм або знаннями, що може поставити людину вище решти простих смертних. Рушійна сила знань у цьому разі має не так інтелектуальну, як суспільну спрямованість, бо дозволяє відповідним особам досягти бажаного піднесення й звеличення. Цим іноді можна пояснити певний різновид суто формальної й зовнішньої ерудиції, яка виявляється у використанні дивних найменувань, псевдонаукових епітетів, цитувань іноземними мовами. Усі ці засоби, немов колекція блискучих дорогоцінних каменів, повинні засліпити звичайного читача.