Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 5

За доби середньовіччя майже не існувало свідомих прагнень проведення реформи громадянського суспільства. Світ був організований згідно з віковічними незаперечними законами, встановленими в іншому світі верховним розпорядником усіх речей. Через дивний парадокс утворювальними засадами суспільства були, в їхньому найяскравішому вираженні, ворожі сили, ворожі до світу та до життя. Будь-яка праця мислителів, великих конструкторів систем, не означала нічого іншого, крім прагнення викрити наскільки це можливо антагонізм між Духом і Життям (Gratia naturam non tollit sed perficit eam). Ця праця була певним чином плідною та поважною, але у нашу добу вже немає бажання зрозуміти її глибинну сутність. Захоплення, яке сьогодні може викликати ця велична концепція ієрархії у формі, притаманній середньовіччю, насправді є лише пристрастю професорів.

* * *

По суті, власне принцип ієрархії так ніколи й не став для нас значущим у повному сенсі. Будь-яка ієрархія обов’язково ґрунтується на привілеях. Правда в тому, що задовго до перемоги в світі так званих революційних ідей португальці й іспанці, здається, вже мали яскраве розуміння специфічної ірраціональності, соціальної несправедливості певних привілеїв, насамперед, привілеїв успадкованих. Особистий авторитет, незалежно від успадкованого імені, незмінно зберігався протягом найславетніших епох в історії іберійських націй.

Принаймні у цьому пункті вони можуть уважатися справжніми першопрохідниками сучасної ментальності. Широко відомо, що португальська знать ніколи так і не стала по-справжньому непохитною та непроникною. За доби великих морських відкриттів Жіл Вісенте зміг помітити, що чіткий розподіл між соціальними класами, що переважав у інших країнах, був майже відсутнім серед його співвітчизників:

Ті розумом та хитрістю живуть У Франції й Венеції повсюду, І німці, й шахраї — нікчемні люди, Закони наші геть не визнають, Де хлібороб бере собі селянку, І вище навіть в помислах не йде, А син, де батько зроду вишивальник, В дружину вишивальницю веде, Закон місцевий так велить їм жити.

Пер. Л. Губарєвої

Один із найвидатніших дослідників давньої історії Португалії Алберту Сампайу, спираючись на авторитетні документи, наголосив, що знать, хоч би якою була її зверхність у певний відтинок часу, ніколи так і не змогла створити у цій країні закрите аристократичне суспільство. Він зазначає, що поширення одних і тих самих прізвищ серед людей найрізноманітнішого статусу не є чимось новим для португальського суспільства, і пояснює це постійним взаємообміном індивідуумів, одні з яких звеличилися, а інші повернулися до народних мас, з яких колись вийшли.

Алберту Сампайу також наголошує, що у внесеному до Зводу законі зазначено, що родовиті ідальго (у Португалії — фідальгу) були представлені людьми всіх професій — від промислових службовців до орендарів сільських маєтків і угідь, а почестей вони позбавлялися лише на той час, коли жили за рахунок механічної праці. Він навіть зазначає, що оскільки не було суттєвої різниці між харчуванням народу та знатних кабальєро, то вони постійно підтримували тісні стосунки одні з одними. Аристократи не тільки їли разом із простолюдом, а й навіть доручали йому виховання власних дітей. Доказом цього є так званий інститут amadigo, коли аристократи віддавали своїх дітей на виховання селянам, які у цьому разі одержували певні привілеї та матеріальні пільги.