Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 4

Чи можна назвати легітимним у будь-якому разі це звернення до минулого у пошуках стимулу для кращої організації суспільства? Чи не означатиме це, навпаки, лише нашу нездатність до спонтанного творчого процесу? По-справжньому живі епохи ніколи не були за наказом традиціоналістськими. Середньовічна схоластика була творчою тому, що була актуальною. Ієрархія думки підкорювалася космогонічній ієрархії. Колективність людей на землі була не чим іншим, як простою параболою й блідим віддзеркаленням Божого міста. У філософії святого Фоми Аквінського ангели, які входять до трьох порядків першої сфери, а саме Херувими, Серафими та Престоли, відповідають людям, які створюють антураж і найближче оточення середньовічного монарха: допомагають королю у здійсненні його власних повноважень, будучи його міністрами та радниками. Ангели другої сфери, Володіння, Сили та Влади, є по відношенню до Бога тими, ким для короля є губернатори, призначені ним керувати різними провінціями королівства. І нарешті, ангелам третьої сфери у граді земному відповідають виконавці влади й урядовці другорядного рангу.

Якщо середньовічне життя прагнуло красоти й гармонії та ґрунтувалося на ієрархічній системі, то цілком природне те, що навіть у Раю існують ранги святості, про що Беатріче розповідає Данте. Природний порядок — це не що інше, як недосконала та віддалена проекція вічного Порядку. Ось як Беатріче його пояснює:

Le cose tutte quante hanno ordine ira loro e questo forma che l’universo a Dio fa simigliante. 103] І почала: «Тобі ми допоможем, 104] Все має лад, і формою він є, 105] Яка весь світ на Бога робить схожим».

Рай, пісня 1.Пер. Євгена Дроб’язка

Отже, людське суспільство на землі не може мати цілі в самому собі. Його ієрархічний устрій, хоча й суворий, не спрямований на сталість і досягнення благополуччя у цьому світі. У цьому суспільстві немає місця для створінь, які шукають земний мир у речах і перевагах цього світу. Спільнота справедливих чужинна для землі, вона породжується та живе вірою у вигнання й у смертність. «Отже, — каже святий Августин, — град земний, який не живе вірою, прагне земного миру, а мета влади, що її вона здійснює у цьому граді, полягає в певному узгодженні прагнень волі різних людей в інтересах тлінного життя».